Розділ 88

Сергій Андрійович вислухавши відповів,-Іноді розбиту вазу не можна склеїти. Спробуй, але добре подумай чи потрібно тобі це,- наголосив чоловік . -Але, повторював  Полянський,- Я все виправлю! Він хитаючись швидко встав та вийшов з кабінету Сергія Андрійовича .- Стасе, стій!- намагався його зупинити Філатов. Але Полянський його не послухав. Він зайшов до палати Ганни. Дівчина лежала в ліжку. Вона  ніяк не могла заснути, тому що хвилювалась перед завтрашньою поїздкою до Німеччини. Побачивши Полянського вона здивовано запитала,- Стасе, ти? Вже пізно, що ти тут робиш?- перепитала Ганна. - Мені дуже треба поговорити з тобою,- відповів молодий хлопець. Він підійшов близько до неї. Дівчина подивилась у вічі Полянському та холодно запитала,- Що ти хотів?- Я, я      хотів вибачитись,- нарешті вимовив він. -Пробач, я не хотів тебе образити, зробити тобі боляче. Я люблю тебе, але злякався,- продовжив говорити чоловік. - Давай почнемо з  початку,- запропонував він,- обіцяю, що цього більше не повториться.  Він зробив паузу. Ганна уважно його вислухавши тихо відповіла,- Стасе, розумію тебе, я -  інвалід, ти -  здоровий, тому  зрозумів, що не зможеш жити з дівчиною, яка не ходить,- наголосила вона, - я не звинувачую тебе, дійсно,-  продовжила говорити вона. Стас хотів заперечити, але  вона сказала,- Будь ласка, не перебивай мене. Починати з початку я не хочу, тому що більше не вірю тобі,-впевнено сказала дівчина. - Ганна, будь ласка, дай мені ще один шанс,-благав Полянський. -Стасе,- відповіла дівчина,- не мучай мене. В моєму тілі я не відчуваю тільки ніг, але в мене є серце і воно дуже болить, прошу не роби ще больніше. Йди!- зі сльозами попросила Ганна. Полянський мовчки вийшов. А дівчина закрила лице руками та гірко заплакала. Стас спустошино йшов по коридорі лікарні, його мучило почуття провини, він картав  себе за те, як він повівся з Ганною. Йому було дуже погано. Сергій Андрійович вирішив дізнатися як там Ганна. Він увійшов до неї та побачив що вона плаче. Він сів на ліжко та лагідно обійнявії. - Моя хороша, тихо, заспокойся,- дівчина плакала в обіймах лікаря, а потім крізь сльози сказала,- Я так втомилась, лікарю, більше не можу! Краще б  мене вбив цей Юрчишин..