Розділ 82

— Він продовжив:
— Але спочатку я поговорю з Ганною. Зроблю все, щоб переконати її поїхати за кордон.
— Так, постарайся вмовити її, — наголосив Євген. — Мені треба їхати, — додав він, глянувши на годинник.
— До зустрічі, — сказав Сергій Андрійович, потиснувши руку юристу.
Зарецький кивнув і вийшов із кабінету.
Філатов зітхнув, провівши його поглядом, а потім упевнено попрямував до палати Ганни.
Дівчина спокійно лежала на ліжку й дивилася у вікно. Сонячні промені проникали до кімнати, яскраво освітлюючи її, але обличчя молодої дівчини залишалося сумним.
— Привіт, моя хороша, — з теплою усмішкою привітався лікар.
Ганна повернула голову до нього, її очі на мить ожили.
— Добрий день, Сергію Андрійовичу, — тихо відповіла вона, ледь посміхнувшись.
— Як ти себе почуваєш? — запитав Філатов, підходячи ближче.
— Фізично краще, але морально… я пригнічена, — чесно зізналася дівчина.
Вона різко вдихнула й продовжила, дивлячись лікарю у вічі:
— Ви так багато робите для мене… Дякую. Але я дуже втомилася. За що мені все це? Невже я це заслужила?
Філатов підійшов ближче й сів поруч.
— Ганночко, — лагідно промовив він, — я розумію, тобі нелегко. Але це життя, і в ньому багато випробувань. Ти сильна, тому все подолаєш.
Він узяв її долоню у свою й продовжив говорити:
— Крім того, ти не сама. У тебе є я. Ти завжди можеш розраховувати на мою допомогу та підтримку.
На очах дівчини з'явилися сльози.
— Дякую, Сергію Андрійовичу, — зворушено відповіла вона. — Ви маєте рацію… Ви поруч, а значить, я впораюся.
Філатов на мить замовк, зібравшись із думками. Потім поглянув на неї вже серйозно.
— Ганно, я хочу поговорити з тобою, — почав він обережно.
Дівчина почала хвилюватися. Вона добре знала цей вираз обличчя лікаря.
— Щось сталося?
— Ні, все гаразд, — запевнив він. — Але тобі треба якомога швидше поїхати з України.
Ганна здивовано звела брови.
— Куди?..
— До Німеччини, — пояснив він. — У мене там є давній знайомий, професор Райзон Габріель. У нього власна клініка. Я домовлюся з ним, щоб він тебе прийняв.
Дівчина мовчала, ніби намагаючись зрозуміти, чи правильно почула.
— Чому я маю поїхати? — зрештою запитала вона. — Ви… ви втомилися від мене? Я вам набридла?
Філатов здивовано подивився на неї й похитав головою.
— Ні в якому разі! — твердо заперечив він. — Це все лише заради твоєї безпеки. Ми з адвокатом упевнені: поки Юрчишин на свободі, тобі краще поїхати.
— Але… — Ганна намагалася заперечити.
— Я сам організую твій виїзд, — продовжив лікар. — Я домовлюся з Габріелем, подбаю про документи й сам відвезу тебе до Німеччини.
Дівчина опустила очі.
— Я не хочу їхати, — прошепотіла вона.
— Розумію, — м'яко, але впевнено сказав Філатов. — Так потрібно.
Він узяв її за руку.
— Прошу, довірся мені.
Дівчина мовчала. Після чого подивилася на Філатова сказала.