Розділ 82

— Так, думаю, ти маєш рацію, — відповів Сергій Андрійович. — У мене є знайомий лікар у Німеччині, професор Райзон Габріель. Я можу домовитися, щоб Ганна деякий час перебувала в його клініці. Вважаю, що зараз це найрозумніше рішення.

— Згоден, — кивнув Філатов. — Але спочатку я поговорю з Ганною. Зроблю все, щоб переконати її поїхати за кордон.

— Так, поговори, — підтримав його Євген. — Мені треба їхати, — додав він, глянувши на годинник.

— До зустрічі, — сказав Філатов, потискаючи руку адвокатові.

Зарецький кивнув і вийшов із кабінету.

Сергій Андрійович зітхнув, провівши його поглядом, а потім упевнено попрямував до палати Ганни.

Дівчина спокійно лежала на ліжку і дивилася у вікно. Сонячні промені проникали до кімнати, яскраво освітлюючи її, але обличчя молодої жінки залишалося сумним.

— Привіт, моя хороша, — з теплою усмішкою привітався лікар.

Ганна повернула голову до нього, її очі на мить ожили.

— Добрий день, Сергію Андрійовичу, — тихо відповіла вона, ледь посміхнувшись.

— Як ти себе почуваєш? — запитав Філатов, підходячи ближче.

— Фізично краще, але морально… я пригнічена, — чесно зізналася дівчина.

Вона різко вдихнула й продовжила, дивлячись лікарю у вічі:

— Ви так багато робите для мене… Дякую. Але я дуже втомилася. За що мені все це?! Невже я це заслужила?!

Філатов підійшов ближче й сів поруч.

— Ганночко, — лагідно промовив він, — я розумію, тобі нелегко. Але це життя, у ньому багато випробувань. І ти сильна, ти впораєшся.

Він узяв її долоню в свої.

— Крім того, ти не сама. У тебе є я. Ти можеш завжди розраховувати на мою допомогу та підтримку.

Очі дівчини заблищали.

— Дякую, Сергію Андрійовичу, — зворушено відповіла вона. — Ви маєте рацію… Ви поряд, а значить, я впораюся.

Філатов на мить замовк, зібравшись із думками. Потім поглянув на неї вже серйозно.

— Ганно, я хочу поговорити з тобою, — почав він обережно.

Дівчина напружилася. Вона добре знала цей вираз обличчя лікаря.

— Щось сталося?

— Ні, все гаразд, — запевнив він. — Але тобі треба якомога швидше поїхати з України.

Ганна здивовано звела брови.

— Куди?..

— До Німеччини, — пояснив він. — У мене там є давній знайомий, професор Райзон Габріель. У нього власна клініка. Я домовлюся з ним, щоб він тебе прийняв.

Дівчина мовчала, ніби намагаючись зрозуміти, чи правильно почула.

— Чому я маю поїхати? — зрештою запитала вона. — Ви… ви втомилися від мене? Я вам набридла?

Філатов здивовано подивився на неї й похитав головою.

— Ні в якому разі! — твердо заперечив він. — Це все лише заради твоєї безпеки. Ми з адвокатом впевнені: поки Юрчишин на свободі, тобі краще зникнути з його поля зору.

— Але… — Ганна запнулася, ніби намагаючись підібрати слова.

— Я сам організую твій виїзд, — продовжив лікар. — Особисто зв’яжуся з Габріелем, подбаю про документи, домовлюся про зустріч у Німеччині.

Дівчина опустила очі.

— Я не хочу тікати, — прошепотіла вона.

— Це не втеча, — м’яко, але впевнено сказав Філатов. — Це розумне рішення.

Він узяв її за руку.

— Прошу, довірся мені.

Ганна мовчала. Вона знала, що він хоче для неї лише найкращого. Але чи готова вона  поїхати в іншу країну?