Розділ 75

Дівчина проникливо подивилася на Полянського і запитала:

— Чому, Стасе?

Молодий чоловік зніяковів, опустив очі, а потім, дивлячись їй в очі, тихо відповів:

— Ганно, вибач, але все це занадто складно.

Він зробив паузу, намагаючись знайти слова, але не зміг. Ганна, не відводячи погляду, запитала:

— Тобто ті слова, які ти казав раніше, що любиш мене, що хочеш бути поряд, незважаючи на все, — ти мені брехав?

— І за що? — знову спитала вона, не віриючи своїм вухам.

Стас мовчав. Він хотів заперечити, але не розумів причин своєї поведінки. Стоячи на відстані від ліжка Ганни, він не зміг сказати нічого.

— Стасе, — звернулася до нього молода дівчина, — коли мене збила машина і я дізналася, що більше ніколи не зможу ходити, мені було дуже боляче. Я думала, що моє життя закінчилося. Після смерті дідуся я була в глибокому відчаї. Якби не Сергій Андрійович, я, можливо, не змогла б витримати це, — зізнавалася Ганна. — Але він став для мене, як батько. Завдяки йому я жива. Коли в моєму житті з'явився ти, Стасе, я не могла повірити, що такому гарному, здоровому, доброму чоловікові могла сподобатися я — безпорадний інвалід, — сказала вона з гіркотою. — І коли я, нарешті, повірила тобі, ти зробив мені дуже боляче.

Дівчина гірко дивилася на Полянського, і його серце краялося від її слів.

— За що ти так вчинив зі мною? — спитала вона, на очах її з'явилися сльози.

Стас не міг вимовити жодного слова, він лише тихо прошепотів:

— Пробач.

З цими словами він вийшов з палати Ганни.

Філатов працював у своєму кабінеті, але на душі в нього було важко. Після розмови зі Стасом він не міг позбутися неприємного осаду. Він хвилювався за Ганну.