Розділ 74

Сказавши це літній чоловік вийшов з кабінету Полянського. Молодий чоловік був дуже засмучений, він розумів, що поводився безглуздо, тому чоловікові було дуже соромно, насамперед перед Ганною та й перед Філатовим. Полянській розумів, що Сергій Андрійович повністю правий.  Чоловік сказав в голос сам собі: "Який же ти дурень, Стасе! І що тепер робити?"- подумав про себе молодий лікар. -Я повинен все виправити!- мовив Станіслав і вийшов з  кабінету. Він попрямував до палати Ганни. Увійшовши  туди   він спитав,- Пробач, можна до тебе? Ганна лежала на ліжку та сумно дивилася у вікно навпроти. Побачивши  Полянського вона офіційно  відповіла,- Так, Станіславе, проходьте. -Ми начебто були на ти?- здивувався молодий чоловік. -То було раніше, а зараз все буде по-іншому,- спокійно зазначила Ганна. -Не зрозумів, чому? Що змінилося?- спитав Полянський. -А хіба ні ти сам цього захотів?- перепитала дівчина. Ганна говорила холодно та серьйозно. Вона продовжила говорити,- Весь час, поки я була в полоні у цього викрадача, я рахувала хвилини, щоб бути поруч з тобою. Хотіла, щоб ти обійняв мене та більше ніколи не відпускав. Говорячи ці слова Ганна плакала. Вона  продовжила говорити,- Мене мучив нестерпний біль у хребті, було страшно. Цей злочинець морально  знущався з мене, але я терпіла,  намагалася триматися, заради тебе та Сергія Андрійовича. А коли я була врятована, коли  я, нарешті, побачила тебе, ти просто холодно привітався.