Сказавши це, літній чоловік вийшов з кабінету Полянського. Молодий чоловік був дуже засмучений. Він розумів, що поводився безглуздо, і йому було соромно, насамперед перед Ганною та Філатовим. Стас усвідомлював, що Сергій Андрійович абсолютно правий.
— Який же ти дурень, Стасе! І що тепер робити? — подумав про себе молодий лікар. — Я повинен все виправити!
Мовив Станіслав і вийшов з кабінету. Він вирушив до палати Ганни.
Увійшовши до неї, він запитав:
— Пробач, можна до тебе?
Ганна лежала на ліжку і сумно дивилася у вікно. Побачивши Полянського, вона офіційно відповіла:
— Так, Станіславе, проходьте.
— Ми ж були на «ти»? — здивувався молодий чоловік.
— То було раніше, а зараз усе буде по-іншому, — спокійно відповіла Ганна.
— Не зрозумів, чому? Що змінилося? — запитав Полянський.
— А хіба не ти сам цього захотів? — перепитала вона. Ганна говорила холодно та серйозно.
Вона продовжила:
— Весь час, поки я була в полоні в цього викрадача, я рахувала хвилини, щоб бути поруч з тобою. Хотіла, щоб ти обійняв мене і більше ніколи не відпускав. — Ганна почала плакати. — Мене мучив нестерпний біль у хребті, було страшно. Цей злочинець морально знущався зі мною, але я терпіла, намагаючись триматися заради тебе і Сергія Андрійовича. А коли я була врятована, коли я, нарешті, побачила тебе, ти просто холодно привітався...
#555 в Детектив/Трилер
#251 в Детектив
#4915 в Любовні романи
#2169 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 12.12.2025