Сергій Андрійович різко натиснув на газ, прагнучи якнайшвидше віддалитися від озброєного злочинця.
В машині панувала напружена тиша. Обоє ще не оговталися від пережитого.
Тільки зараз, коли небезпека залишилася позаду, вони повністю усвідомили — ще трохи, і їх могло не бути…
Філатов першим порушив мовчання.
— Ганночко, ти як?
Дівчина перевела на нього втомлений погляд.
— Лікарю… Дякую, що врятували мене… — її голос тремтів. — Досі не віриться… Нас мало не вбили…
Вона зробила глибокий вдих і запитала:
— Ви справді віддали йому стільки грошей?
— Так. Але не думай про це, — відповів Філатов.
Він стиснув кермо сильніше.
— Ганно, мені байдуже, що буде зі мною… Головне, що ти жива. Я не знаходив собі місця, думаючи, що з тобою. Боявся, щоб цей покидьок не нашкодив тобі…
Його голос тремтів від хвилювання.
— Він тобі нічого не зробив?
Дівчина заперечно похитала головою.
— Ні… Зі мною все гаразд… начебто… — тихо відповіла вона.
Зітхнула, прикриваючи очі.
— Тільки хребет дуже болить… Без ліків важко… — додала вона, трохи схлипнувши.
Філатов відчув, як у нього стислося серце.
— Я зрозумів, мила, — м'яко сказав він. — Потерпи ще трохи. Скоро будемо в лікарні.
Він додав швидкості, а Ганна, знесилена, прихилилася до сидіння, заплющивши очі.
#329 в Детектив/Трилер
#167 в Детектив
#3579 в Любовні романи
#1598 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 11.12.2025