Розділ 62

Михайло Іванович уважно вислухав Філатова, потім поклав йому руку на плече й сказав:

— Я розумію, Сергію, тобі дуже важко. Але ми знайдемо Ганну. Я задіяв усі свої зв’язки, її шукають найкращі слідчі поліції та прокуратури.

Генерал-майор пильно подивився на Сергія й додав:

— Прошу тебе, їдь додому, спробуй заспокоїтися… І, будь ласка, не пий більше.

Він відчував сильний запах алкоголю.

— Я попрошу водія відвезти тебе.

Михайло Іванович підвівся, провів Філатова на вулицю й підійшов до своєї чорної "Хонди".

— Сашко, будь ласка, відвези Сергія Андрійовича додому, — звернувся він до водія.

— Буде зроблено, Михайле Романовичу — відповів чоловік.

— Сергію, все буде добре, — запевнив генерал. — До зв’язку.

— Дякую тобі, — тихо відповів Філатов.

Автомобіль рушив. Водій довіз його аж до самого котеджу.

— Дякую, — сказав Сергій Андрійович, виходячи.

— Всього найкращого, — відповів водій.

Філатов зайшов у дім. Час минав, але новин не було. Він не знаходив собі місця, не міг ні сидіти, ні стояти спокійно.

Раптом задзвонив телефон.

— Алло, слухаю, — відповів він.

У слухавці пролунав хрипкий чоловічий голос:

— Слухай сюди, док. Я говорю тільки один раз. Хочеш, щоб твоя дівка залишилася живою? Тоді негайно забери заяву з ментівки й зроби так, щоб поважні люди вийшли на свободу. Тобі все ясно?

Сергій Андрійович зробив глибокий вдих, намагаючись говорити спокійно:

— Так… Але я хочу впевнитись, що Ганна жива. Дай їй слухавку.

— Чуєш?! Ти мені тут умови будеш ставити?! — розлютився злочинець.

— Ні, це просто прохання, — твердо відповів Філатов.

У слухавці запанувала тиша, потім зловмисник глузливо кинув:

— Добре. Давай швидко говори зі своїм доком.

За мить у трубці почулося тремтливе, злякане дихання.

— Лікарю… — слабким голосом промовила Ганна.

— Ганночко! — схвильовано мовив Сергій Андрійович. — З тобою все добре?

— Так… Але я дуже хочу додому… Мені страшно… Допоможіть мені, будь ласка… — благала дівчина.

— Ганночко, ти скоро будеш удома. Обіцяю. Чуєш? Вір мені.

— Я вам вірю… — зі сльозами відповіла вона.

— Досить! — роздратовано урвав розмову злочинець. — Зарубай собі на носі: якщо через годину ти не зробиш те, що я сказав, вважай, що твоя дівка — труп.

Він зробив паузу, потім додав ще жорсткіше:

— Зрозумів?!

— Так… Я все зроблю… — відповів Філатов, ледве стримуючи лють.

— І ще одне, — продовжив бандит. — Якщо ти хоч словом обмовишся ментам про цю розмову, вважай, що ти говорив із нею востаннє.

Сергій на мить замовк, потім холодним тоном сказав:

— Мені потрібні гарантії, що після того, як я заберу заяву, ви її відпустите.

Злочинець розсміявся:

— Моє слово. Що тобі ще треба?

Філатов стиснув кулаки. Його серце калатало, а розум гарячково шукав вихід.