Розділ 58

— А наразі, Євгене, завдяки тобі мені вдалося вибратися з цієї жахливої ситуації, — сказав Філатов.

— Не перебільшуй, Сергію, ти теж зробив багато. Але я докладу всіх зусиль, щоб винні у наїзді на дівчину отримали належне покарання, — запевнив Зарецький. — Хоча посадити людину такого рівня, як Юрчишин, буде непросто.

— Але й не неможливо, — впевнено продовжив Євген. — У кожного є слабкі місця. Якою б впливовою не була людина, у неї завжди знайдеться слабка точка. Моє завдання — знайти її.

— Згоден, — кивнув головний лікар.

— Добре, Сергію, — сказав Зарецький, потиснувши руку Філатову. — Я поїду працювати.

Адвокат вийшов, а головний лікар попрямував до Ганни.

Дівчина спокійно лежала, але, побачивши лікаря, її обличчя осяяла радісна усмішка.

— Сергію Андрійовичу, я так чекала на вас!

— Ганночко, — запитав Філатов. — Як ти?

— Дякую, набагато краще, — тепло сказала вона.

Лікар підійшов до її ліжка, оглянув стан рани та зробив перев’язку.

— Рана загоюється, — задоволено мовив він. — Твій стан значно покращився, тож я переводжу тебе до палати.

Філатов обережно переклав Ганну на каталку і повіз її коридором до ВІП-палати. Це була простора кімната з ортопедичним ліжком у центрі, телевізором на стіні та кондиціонером.

Лікар м'яко переклав дівчину на ліжко.

— Дякую вам, — з вдячністю промовила Ганна.

— Ось, моя хороша, тепер ти побудеш тут.

— Дякую вам, лікарю, — щиро відповіла вона.

— Будь ласка, Ганночко.

Дівчина трохи зам'ялася, а потім тихо зізналася:

— Якщо чесно, мені дуже хочеться додому. Якщо ви дозволите, я б хотіла називати вашим дім і своїм…

Сергій Андрійович здивувався, але його очі потеплішали.

— Ганночко, мила, звісно! Тепер це і твій дім, — запевнив він. — Через кілька днів я заберу тебе додому.

— Дякую вам, — прошепотіла вона, вдивляючись йому в очі.

— Ну добре, відпочивай, а я піду.

Лікар уже збирався вийти, коли його зупинив її тихий голос:

— Зачекайте… Адвокат того, хто збив мене, продовжує звинувачувати вас у побитті. Що тепер буде?

Філатов лагідно всміхнувся.

— Все добре, Ганночко. Мені вдалося все залагодити. А Юрчишин отримає належне покарання.

— Ви впевнені?

— Абсолютно. Не хвилюйся, зараз тобі потрібно думати лише про своє здоров’я. Ти мені віриш?

— Так, лікарю, звісно, вірю!

— Тоді не турбуйся. Я зайду до тебе через дві години.

— Чекатиму на вас.

Філатов залишив палату та повернувся до свого кабінету. Захопившись роботою, він не помітив, як минуло чотири години.

Вирішивши навідати Ганну, він вийшов у коридор, коли раптом почув схвильований голос медсестри.

— Сергію Андрійовичу… Я не знаю, як вам сказати…

— Світлано, щось сталося? — він відчув недобре.

— Розумієте… Я вийшла лише на хвилину…

Філатов зірвався на більш різкий тон:

— Я повторюю питання: що сталося?

— Ганни… ніде немає…

— ЩО?! Що означає — немає?! — обурено вигукнув він.

— Я шукала всюди, я… я не знаю, де вона… — опустила очі Світлана.

Сергій Андрійович миттєво побіг до палати. Вона була порожня.

— Ви в своєму розумі?! — його голос здригнувся від гніву. — Ганна паралізована! Вона не могла піти сама! ДЕ ВОНА?!

Медсестра мовчала.

— Як ви могли залишити її саму?!

Філатов стрімко рушив по лікарні, оглядаючи кожен куточок, але Ганни не було ніде. Напруга зростала.

Лікар відчув жах, який востаннє переживав у день, коли втратив дружину та доньку.

Про зникнення дівчини дізнався Стас. Він увірвався до кабінету головного лікаря, важко дихаючи.

— Сергію Андрійовичу, що з Ганною?! Де вона?!

Філатов зі стиснутими кулаками похитав головою.

— Я не знаю. Вона зникла…

— Як це могло статися?!

— Я сам не розумію, — відчутно стримуючи емоції, відповів лікар. — Нещодавно ми розмовляли… Потім я повернувся до кабінету, працював чотири години. Я йшов до неї і… медсестра сказала, що її немає. Я шукав Ганну всюди…

Філатов важко зітхнув.

— Мені навіть на думку не спадає, де вона може бути…