Розділ 55

Тим часом Сергій Андрійович сидів поруч із Ганною. Дівчина помітила, що лікар чимось стурбований. Вона уважно подивилася на нього й запитала:

— Лікарю, все гаразд?

— Так, усе в порядку, — відповів Філатов. — Тобі не варто хвилюватися.

— Сергію Андрійовичу, але я відчуваю, що ви щось приховуєте. Благаю, не робіть цього, мені від того ще важче, — тихо мовила Ганна.

Лікар промовчав.

— Я розумію, що ви піклуєтеся про мене й не хочете засмучувати, — продовжила дівчина. — Я ціную вашу турботу, але прошу, скажіть правду.

Філатов зітхнув і нарешті відповів:

— Адвокат Юрчишина розповів журналістам про те, що я вдарив його.

Ганна винувато опустила очі.

— Через мене у вас стільки проблем... Пробачте.

Вона заплакала.

Сергій Андрійович відразу відреагував. Сів ближче й лагідно торкнувся її плеча.

— Моя хороша, ти ні в чому не винна, заспокойся. Повір, усе буде добре. Я вже зробив усе можливе, щоб залагодити цей скандал.

Ганна продовжувала плакати. Ковтаючи сльози, прошепотіла:

— Якби ви тільки знали, як я втомилася... Настільки сильно, що в мене немає сил більше жити! Моє життя пішло шкереберть. Мені боляче — і морально, і фізично. Я більше не можу боротися...

— Ганночко, — м’яко сказав Філатов, — я розумію, як тобі важко. Але прошу, не здавайся.

— Ні, ні, — заперечила вона, схлипуючи. — Я не можу! Я не хочу!

— Пробачте, — тихо додала Ганна. — Я хочу побути на самоті.

— Добре, — кивнув Сергій Андрійович. — Але перед тим я маю тобі щось сказати.

Дівчина, витираючи сльози, уважно подивилася на нього.

— Я віддав би все, щоб моя донька була жива, — раптом зізнався лікар. — Я втратив найдорожче, що мав у житті.

— Лікарю... — прошепотіла Ганна. — Але я не ваша дочка. Я ніколи не зможу її замінити.

Вона продовжувала дивитися йому в очі.

— Не треба її заміняти, — тихо відповів Філатов. — Її більше немає...

Він зробив паузу, ніби збирався з думками.

— Я завжди пам’ятатиму її. Але зараз у мене є ти. І я хочу зробити для тебе все, що можу. Ти для мене важлива, Ганно. Якщо ти здасися, то й у мене більше не буде сенсу жити.

Дівчина здригнулася.

— Пробачте, — сказала вона, — це була хвилинна слабкість. Я буду боротися.

Вона відвернулася, але за мить знову подивилася на лікаря:

— Дякую вам за все. І прошу... не йдіть. Залиштеся зі мною.

— Ти не повинна вибачатися, — м’яко відповів Сергій Андрійович. — Я вірю, що все налагодиться.

— Ви справді так вважаєте? — запитала Ганна.

— Авжеж. Крім того, у тебе є Стас.

— Так... Але я боюся, — тихо відповіла вона.

— Чого саме?

— Що не зможу нічого йому дати...

Філатов усміхнувся.

— Це не так, Ганно. Ти можеш дати йому дуже багато. Ти здатна кохати по-справжньому.

— Ви справді так вважаєте?

— Так, — кивнув лікар. — Вам обом доведеться пройти через труднощі, але разом ви впораєтеся.

— Дякую, Сергію Андрійовичу, — щиро мовила Ганна.

Їхню розмову перервав телефонний дзвінок.

— Сергію Андрійовичу, доброго дня, — пролунав голос Євгена Зарецького.

— Так, Євгене, — відповів лікар.

— Нам вдасться залагодити конфлікт, але є одна умова, — пояснив адвокат. — Вам потрібно публічно вибачитися перед Альбертом.

Філатов важко зітхнув.

— Добре. Де і коли?