Розділ 53

— Лікувати людей і рятувати їх— моя робота та обов’язок, — з усмішкою відповів Філатов.

— Допомагати мені  піклуватись  про мене  спонукає  вас значно більше, ніж обов’язок, — серйозно сказала Ганна.

— Сергій Андрійович подивився на молоду дівчину та з трепетом м'яко мовив:
—  Це правда. Ти для мене як рідна дочка.

— Дякую, лікарю, — сказала дівчина, подивившись йому прямо в очі.

Їхню розмову перервав телефонний дзвінок. 

На екрані смартфона висвітився незнайомий номер. Сергій Андрійович провів пальцем по екрану та відповів на дзвінок.
— Слухаю, — сказав він.
Чоловік відразу почув знайомий, до болю неприємний голос.
— Сергію Андрійовичу, добрий день. Вас турбує адвокат Феклікстов.
— Я вас упізнав, — стримано відповів лікар.
— Як я вже казав, мені потрібно поговорити з Ганною, — наполягав юрист. Його голос був упевненим, холодним і зверхнім.
— Не заважайте мені виконувати мою роботу.
Сергій Андрійович зробив глибокий вдих, стримуючи емоції, й спокійно відповів:
— Пане адвокате, я вам ще раз повторюю: у зв'язку зі станом здоров'я дівчина зараз не може ні з ким говорити. Якщо після вашої розмови їй стане гірше, ви візьмете таку  відповідальність? — запитав Сергій Андрійович.

— Розмову закінчено, — рішуче відрізав Філатов і відключився.
Ганна схвильовано подивилася на лікаря й запитала:
— Сергію Андрійовичу, що сталося? Хто це був?
— Ганочко, — м'яко відповів лікар, — сьогодні винуватця трагедії, яка сталася з тобою, заарештували. Його сину також висунули обвинувачення в керуванні авто у нетверезому стані та за напад на мене з ножем. Його теж взято під варту, — повідомив Філатов.
Дівчина, почувши це, радісно сказала:
— Дякую вам. Якби не ви, нічого б не вийшло.
— Моя хороша, — емоційно сказав чоловік. — Мені постійно телефонує юрист Юрчишина і вимагає, щоб я дозволив поговорити з тобою.
Я відмовив йому, посилаючись на твій стан, але я не зможу робити це постійно, тому що він за законом має право зустрітися з тобою.
Дівчина уважно подивилася на літнього чоловіка та м'яко, з повагою в голосі, сказала:
— Будь ласка, не турбуйтеся. Нехай приходить, я поговорю з ним.
— Впевнена? — запитав Сергій Андрійович із тривогою в голосі. — Він, напевно, буде тиснути, звинувачувати.
Ганна відповіла:
— Якщо ви будете поруч, я все витримаю. Рано чи пізно мені все одно доведеться з ним зустрітися, — наголосила вона.

— Твоя правда, — сказав Сергій Андрійович. Він дивився на неї з теплотою.
Не пройшло й хвилини, як до реанімаційного блоку увійшла медсестра.
— Сергію Андрійовичу, прийшов адвокат. Він хоче поговорити з пацієнткою. Я пояснила, що не можна, але він і слухати не хоче.
— Дякую, Світлано. Пропустіть його, — дозволив головний лікар.
Не пройшло й секунди, як двері відчинилися, і зайшов Феклікстов. Він кинув на Ганну та Філатова прихатий, презирливий погляд. Від цього дівчині стало не по собі.
— Добрий день, Ганно, — привітався Альберт, сідаючи на стілець поруч із ліжком.
Дівчина уважно подивилася на юриста.
— Про що ви хочете поговорити зі мною?
Серьезно запитала вона.

— Ви зовсім не виглядаєте хворою, — з усмішкою сказав юрист.
Він перевів погляд на Сергія Андрійовича.
— Пане Філатов, залиште мене з дівчиною наодинці.
— Будь ласка, лікарю, залиштеся, — благально мовила Ганна.
— Звісно, моя хороша, — сказав літній лікар.
Підійшовши до дівчини, він узяв її за руку. Ганна міцно стиснула її й, не відводячи погляду від чоловіка, тихо сказала:
— Дякую.
— Браво! Які ж у вас стосунки? — саркастично усміхнувся адвокат.
— Ваша іронія недоречна, — обурено сказав головний лікар.
— Ганно, рік тому вас збила машина, унаслідок чого ви опинилися прикутою до інвалідного візка, — почав Феклікстов.
Кожне слово він ніби смакував. Для Ганни ці слова боляче вдарили. Вона змінилася на обличчі.
Альберт зробив паузу й продовжив:
— Тоді ви стверджували, що за кермом сидів мій клієнт. Проте справу закрили й встановили, що Валентин Валентинович не вчиняв цього злочину.
— Нещодавно ви подали заяву про перегляд справи й знову звинувачуєте пана Юрчишина в наїзді на вас.
Він підвів очі на дівчину й запитав:
— Чому ви обмовляєте порядну людину?
Ганна, дивлячись на адвоката, впевнено відповіла:
— Тому що це був він. Я бачила його обличчя.
Дівчина почала сильно хвилюватися. Монітор серцевого ритму почав голосно сигналити, але вона намагалася стримувати свої емоції.
— Яким чином ви могли бачити водія, якщо, згідно з матеріалами справи, вас збили на великій швидкості? — жорстко запитав юрист.
Ганна важко зітхнула, зробила паузу, після чого відповіла:
— В останню секунду він різко загальмував. Я добре запам'ятала його обличчя. Це було останнє, що я бачила перед ударом.
Почувши її слова, адвокат різко перебив її:
— Досить брехати! Вам потрібні гроші, хочете, щоб мій підзахисний вам заплатив. Скільки? — запитав Альберт.
На обличчі Ганни з'явилися сльози.
— Це неправда. Ваші гроші не повернуть мені можливість ходити. Зараз, будь ласка, йдіть... Мені зле.
— Досить влаштовувати цирк! — злобно крикнув юрист.
— Мені справді погано, — слабким тоном мовила Ганна.
Альберт продовжував тиснути на дівчину, довівши її до істерики.
— Дайте мені спокій... — сказала вона голосом, повним відчаю, ковтаючи сльози.
Сергій Андрійович підійшов до адвоката ближче, не стримався, вдарив його по обличчю й жорстко вигукнув:
— Геть звідси!
Фелікстов, тримаючись за обличчя, яке палало від удару, вигукнув:
— Ви ще пошкодуєте!
Він злісно подивився на Сергія Андрійовича та поспішно вийшов із реанімаційного відділення.
Сергій Андрійович швидко підійшов до дівчини.
— Все, моя хороша, заспокойся, — тихо сказав чоловік.
Дівчина сильно плакала.
— Я не брешу, лікарю, — повторювала вона. — Це справді був він, повірте, — знову повторила Ганна, ковтаючи повітря.
— Я тобі вірю, моя хороша, — м'яким тоном сказав Сергій Андрійович.
Він зробив їй заспокійливий укол.
Через тридцять хвилин Ганні стало легше. Вона подивилася на чоловіка й тихо сказала:
— Дякую вам.
Почувши скандал, який спричинив у клініці адвокат, до реанімаційного відділення зайшов Станіслав. Побачивши, що дівчина плаче, він відразу запитав:
— Професоре, що відбувається?
— Адвокат винуватця наїзду на Ганну завітав, — відповів Філатов.
— Негідник! — вигукнув Стас.
Він поспішно підійшов до дівчини, взяв її за руку. Ганна міцно стиснула його руку.
— Все позаду, люба. Все вже пройшло, — ніжно сказав він.