Розділ 53

— Лікувати людей і рятувати їх — моя робота обов’язок, — з усмішкою відповів Філатов.

— Врятувати мені життя, лікувати та піклуватися про мене вас спонукає значно більше, ніж обов’язок, — серйозно сказала Ганна.

— Ти маєш рацію, — сказав Сергій Андрійович. — Ти набагато більше для мене значаєш. Ти — моє життя, — із почуттям відповів Філатов.

— Дякую, лікарю, — сказала дівчина, подивившись йому прямо в очі.

Їхню розмову перервав телефонний дзвінок. Філатов вибачився й підняв слухавку.

— Так, слухаю.

— Сергію Андрійовичу, це адвокат пана Юрчишина.

— Знову ви? — зітхнув лікар.

— Так, це саме я, — зухвало відповів Фелікстов.

— Що вам потрібно? — запитав Сергій Андрійович. — Я все вам сказав, — твердо наголосив він.

— Мене абсолютно не хвилює, що ви мені казали, — холодно відповів адвокат. — Мені потрібно поговорити з Ганною.

— Ні! Цього не буде! — заперечив лікар. — Я сказав "ні"! — різко кинув він і натиснув на завершення виклику.

Ганна спантеличено подивилася на нього.

— Лікарю, що сталося?

Філатов глибоко вдихнув.

— Я не встиг тобі розповісти. Юрчишина заарештували, а його синові висунули звинувачення. Їхній адвокат рветься до тебе, щоб поговорити. І я приблизно знаю, як він буде це робити — тиснути.

— Нехай прийде, — спокійно відповіла дівчина. — Все буде добре, тим паче, що ви будете поруч. Тепер я не одна, у мене є ви та Стас. З вами я нічого не боюся.

— Ти впевнена? — запитав Сергій Андрійович.

— Так.

— Ну добре, хай поговорить і нарешті заспокоїться, — погодився лікар.

— Мені все одно доведеться неодноразово згадувати події того дня, — сказала Ганна. — Без хвилювання не обійдеться, але я впевнена, що з вашою допомогою впораюся.

— Так, звісно, моя хороша, — м’яко відповів Філатов. — Я і Стас — ми поруч. Ми не дамо тебе скривдити.

До палати зайшла медсестра.

— Пробачте, Сергію Андрійовичу, там прийшов чоловік. Сказав, що адвокат, і просить дозволу поговорити з Ганною. Пропустити його?

Філатов стримано кивнув.

— Так. Нехай заходить.

До реанімації увійшов Альберт Робертович Фелікстов.

— Пане Філатов, Ганно, вітаю. Чи можна поговорити з дівчиною наодинці? — запитав він, звертаючись до Ганни.

Філатов одразу заперечив.

— Говоріть. Я залишуся.

— Пане Філатов, може, ви не будете вирішувати за потерпілу? — єхидно запитав адвокат.

Лікар підвищив голос.

— У цій лікарні керую я. І я сам вирішую, залишитися з пацієнткою чи ні!

Ганна помітила, як Філатов захищав її, і спокійно додала:

— Сергій Андрійович залишиться поруч. У будь-який момент мені може стати зле. Про що ви хотіли поговорити?

Фелікстов криво посміхнувся.

— Добре, як вам буде завгодно.

Лікар стояв біля ліжка, холодно дивлячись на адвоката.

— Ганно, — почав Фелікстов, — ви заявили в поліцію, що мій клієнт збив вас на дорозі.

— Так, — спокійно відповіла дівчина.

— Але два роки тому справу було закрито. Слідчі встановили, що ви переходили дорогу у забороненому місці.

— Неправда! Я переходила на пішохідному переході!

— Крім того, — продовжив адвокат, — у справі є результати аналізу вашої крові. Ви були в стані алкогольного сп’яніння.

Ганна затремтіла від обурення.

— Ні! Це брехня! Я взагалі не п’ю!

— Думаю, ви брешете, — сказав Фелікстов. — Ви очорняєте мого підзахисного, щоб витягти з нього гроші. Зізнайтеся, Ганно! Легких грошей захотілося?

Ганна похитала головою.

— Ні, ні… — тихо прошепотіла вона.

Сергій Андрійович більше не міг терпіти.

— Досить! Негайно забирайтеся!

Але Фелікстов продовжував.

— Ви вирішили зруйнувати репутацію мого клієнта...

— Як ви смієте?! — у розпачі крикнула Ганна. — Через нього я стала інвалідом! Слабкою, безпорадною, паралізованою! Ви навіть не уявляєте, що я пережила!

Її очі наповнилися сльозами.

— Вам все одно. Вам головне захистити свого клієнта. У вас немає ні краплі людяності, правда?

Фелікстов презирливо посміхнувся.

— Моє сумління чисте. На відміну від вашого.

— Геть звідси! — гримнув Філатов.

Адвокат єхидно додав:

— Ви ще пошкодуєте, що розмовляєте зі мною в такому тоні.

Ганна тихо прошепотіла:

— Прошу вас, йдіть… мені погано…

— Не треба симулювати, — зневажливо кинув Фелікстов.

Цих слів було достатньо. Філатов стрімко підійшов і вдарив його по обличчю.

— Ви за це заплатите! — викрикнув адвокат, притискаючи руку до щоки.

Він розгнівано розвернувся й вибіг з палати.

Філатов повернувся до Ганни. Вона плакала.

— Все позаду, моя хороша, — заспокоював він.

— За що він так зі мною?.. — шепотіла Ганна.

— Бо є люди, в яких немає нічого святого, — тихо сказав лікар. — Але ми не дамо тебе скривдити.

— Я вам вірю, — прошепотіла дівчина. 

До палати зайшов Станіслав.

— Сергію Андрійовичу, що сталося? — запитав молодий чоловік, побачивши, що Ганна плаче.

— Приходив адвокат Юричина, — пояснив Філатов. — Розмовляв із Ганною, казав, начебто вона його обмовляє.