Розділ 52

Філатов працював у своєму кабінеті, коли раптом пролунав телефонний дзвінок. Літній професор підняв слухавку:

— Алло, слухаю вас.

— Сергію Андрійовичу, доброго дня. Це слідчий Трегубов, — пролунав знайомий голос.

— Доброго дня, пане майоре, — відповів Філатов.

— Хотів повідомити, що сьогодні Валентина Валентиновича Юрчишина було заарештовано за підозрою у скоєнні наїзду на дівчину. Його взято під варту до суду, — повідомив слідчий.

— Дякую, Дмитре, що подзвонили, — лікар трохи розслабився, але водночас відчув тривогу.

— Також його синові висунули обвинувачення за керування автомобілем у нетверезому стані та замах на умистне вбивство — додав Трегубов.

— Я зрозумів. Дякую, — повторив Філатов. — До побачення.

Після розмови з’явилося відчуття, що все тільки починається. Він знав: тепер на Ганну почнеться шалений тиск. Юрчишин не з тих, хто здається без бою. Його адвокати зроблять усе, щоб змусити дівчину змінити свідчення або взагалі відмовитися від них.

І ніби підтвердження цих думок — у двері кабінету постукали.

— Прошу, увійдіть, — промовив Філатов, збираючись із думками.

Двері відчинилися, і всередину увійшов високий чоловік середнього віку. Дорогий синій костюм, холодний погляд, упевненість у кожному русі.

— Доброго дня, — привітався він. — Мене звати Альберт Робертович Фелікстов. Я адвокат пана Юрчишина.

— Чим зобов’язаний? — холодно поцікавився лікар.

— Хотів би поговорити з дівчиною, яка подала заяву на мого клієнта, — без зайвих слів перейшов до справи Фелікстов.

— Дівчина зараз у реанімації у важкому стані. Вона не може ні з ким розмовляти, — жорстко відповів Сергій Андрійович.

— Але я маю право поговорити з нею, — наполіг адвокат.

— І я, як лікар, маю право відмовити вам у відвідуванні пацієнтки, якщо це загрожує її здоров’ю.

Фелікстов усміхнувся куточком губ.

— Сергію Андрійовичу, рано чи пізно ця розмова відбудеться. Вам немає сенсу затягувати неминуче.

— У мене немає сенсу порушувати лікарську етику, — ще жорсткіше відрізав Філатов. — Стан Ганни нестабільний. Сьогодні ви її не побачите.

— Але…

— Пане адвокате, — перебив його лікар, підводячись із місця, — у мене багато справ. Маю честь.

Філатов вказав на двері.

Фелікстов повільно зітхнув, випростав плечі й кинув:

— До зустрічі.

І вийшов.

Лікар провів його поглядом, а потім швидко вирушив до реанімації.

Ганна лежала на лікарняному ліжку, коли він зайшов. Побачивши його, вона одразу всміхнулася.

— Лікарю, дякую, що прийшли! Рада вас бачити!

— Моя хороша, — тепло відповів Філатов, сідаючи поруч. — Як почуваєшся?

— Вже набагато краще.

— Це чудово. Дозволь мені тебе оглянути?

— Так, звісно! Вам навіть не потрібно питати.

Лікар обережно зняв старі бинти, уважно оглянув рану, обробив її й наклав нову пов’язку.

— Ось і добре. Біль ще турбує?

— Майже ні, — щиро відповіла Ганна.

— Це гарна новина. Завтра переведу тебе до палати. Загроза життю минула.

Ганна подивилася на нього з вдячністю.

— Це завдяки вам, лікарю…

Філатов лише усміхнувся, але в його очах промайнув глибокий сум. Він знав: попереду ще багато боротьби.