Розділ 51

Полянський продовжував говорити,- Те, що ти не можеш ходити не робить тебе не гідною мене. Я розумію, у тебе є певні обмеження, але  інвалідний візок це не кінець життя! Ти можеш  ввести змістовне життя: творити, працювати,  любити!- запевняв молодий хлопець. -Ти в міліон разів краще будь-якої здорової дівчини,- сказав Полянський.- В тому, що тобі не підсилу, я  тобі допомогатиму,- продовжив  говорити молодий лікар. Дівчина вислухала  та сказала,- Стасе,  ти справді так думаєш? - Звісно!- відповів Полянський. - Дякую тобі,- щиро сказала Ганна  і продовжила,- давай спробуємо, але в мене є прохання до тебе,- наголосила вона.- Яке? - Якщо ти зрозумієш, що ти не зможеш продовжувати наші відносини, ти відверто  мені про це скажеш. Згоден?-спитала вона. - Так!- відповів молодий лікар, але я впевнений, що все буде добре.  Стас зрадів, він підійшов ближче до Ганни, взяв її руку і сказав,- Дякую тобі за можливість довести свої почуття ділами. Дівчина посміхнулась,- Це я тобі дякую,- відповіла Ганна. - Знаєшь, продовжила вона ,-я ніколи навіть і подумати не могла, що на мене може звернути увагу такий чоловік як ти,  та ще й в моєму стані,- честно зізналась дівчина. -Ганно, будь-ласка, не кажи так,- заперечив Стас. - Та і який такий?- спитав він,- в мені абсолютно не має нічого особливого,- скромно зазначив молодий хлопець. - Це я здивований чим міг тобі  сподобатись. Ти особлива, не така як інші дівчата,- щиро сказав Полянський. У  Ганни від його слів з'явилися сльози .- Стасе,- сказала Ганна,- мені ніколи ніхто не казав таких слів, дякую тобі,- дівчина дивилася в очі молодого чоловіка.  Хочеш, буду говорити їх щодня?- спитав Стас.  -Дякую,- відповіла Ганна . Несподівано дівчина здригнулась від сильного болю, вона почала важко дихати, серцевий монітор почав сильно сигналити .- Ганно, тобі  погано?- злякано вигукнув Стас.  Чоловіка охопила паніка,- Будь-ласка, поклич Сергія Андрійовича,- тихо попросила дівчина.- Так  так, звісно,- сказав молодий хлопець і швидко побіг до кабінету Філатова судомно хапаючи повітря ротом,- Сергію Андрійовичу, швидше, там Ганні зле,- крикнув Стас. Філатов швидко відреагував і вже за декілька секунд був біля  дівчини.  Монітор продовжував тривожно сигналити. - Моя хороша,  потерпи,- лагідно сказав Сергій Андрійович. Він оглянув рану дівчини. Її рана кровоточила. Лікар зняв пов'язку, обробив місце поранення і  зупинив кровотечу. Він ввів Ганні знеболювальні препарати. Пульс та тиск  нормалізувались.  -Ось и все,- лагідно сказав Сергій Андрійович,- тепер все добре. Ганна дуже слабким та виснаженим голосом сказала,- Дякую, лікарю. Полянський стояв біля Філатова. У нього був шок. Молодий лікар стояв та  мовчки дивився на Ганну. Вона також в напівсонному стані подивилася на хлопця. -Стасе, видихни,- сказав Філатов,- загроза її життю минула зараз Ганні треба поспати, ходім. Ганночко,  відпочинь,- звернувся до дівчини Сергій Андрійович, ми пізніше прийдемо. Добре? - спитав лікар. Так, дякую,- слабким та хриплим голосом відповіла дівчина. Чоловіки вийшли та попрямували до кабінету професора. Зайшовши туди молодий лікар сказав,- Я так злякався за неї. - Заспокойся. все позаду,- відповів Філатов. -Як поговорили?- спитав він. -Добре,- відповів Стас і продовжив,- Я запропонував Ганні зустрічатись і вона погодилася,- розповів він. - Радий за вас,- сказав Сергій Андрійович. -Я  теж,- сказав Полянський,- але є те, що мене засмучує,- визнав він. -Що саме?- спитав Філатов. -Те, що коли її стало погано, вона попросила покликати вас, а не попросила допомогти мене. Аже я теж лікар, звісно не такий хороший, як ви, але лікар. Це означає, що вона мені зовсім не вірить,- зробив висновок Станіслав. -Послухай, сказав Сергій Андрійович,- ти хочеш все і відразу, а так не буває,- прямо сказав Філатов,- потрібен час для того, щоб вона почала тобі довіряти, і ти,  юначе, повинен на це заслужити,- продовжив говорити літній лікар.  -А що стосується мене, я ставлюся до Ганни  як доньки і тільки, а вона  до мене як до батька. Вона вдячна мені, не більше. Сподіваюсь, що ти це розумієшь,- спитав Сергій Андрійович. -Авжеж,- відповів Стас і продовжив,- справа не в ревнощі,  а в недостатку довіри між нами,- пояснив Полянський. - Ви маєте рацію, я занадто рано хочу, щоб вона довіряла мені. На це  потрібен час,- погодився молодий хлопець. -Я доведу,  що мені можно вірити,- впевнено сказав Станіслав.  -Молодець, сказав Сергій Андрійович,- так і продовжуй! - Дякую, професоре, сказав Полянський,- ваші поради завжди дієві.  -Будь ласка, - відповів літній лікар. -Стасе, зроби її щасливою.- Обов'язково!-пообіцяв молодий лікар.- Добре, йди працюй,- сказав Сергій Андрійович. Полянський вийшов.