Розділ 50

— У будь-якому випадку вирішувати тобі,   — Я не кажу ,що ваші стосунки будуть схожі на казку. На вас чекають труднощі. Але якщо ваші почуття справжні, все можливо, — лікар зробив паузу й додав: — Я бачу, що ти справді дуже подобаєшся Станіславу, і ти також маєш почуття до нього.

Філатов усміхнувся.

— Може, варто спробувати? Дай йому шанс.

— Дякую, лікарю, — відповіла Ганна. — Мені потрібно все обміркувати. Я ціную вашу підтримку та мудрі поради.

— Так, звісно, я розумію, — кивнув Філатов. — Як ти себе почуваєш?

— Дякую, вже краще, але все ще є слабкість, і трохи болить голова, — зізналася Ганна.

Лікар простягнув їй пігулки.

— Випий, стане краще.

Ганна проковтнула ліки, запила водою й подякувала.

— Якщо до завтра все буде добре, я переведу тебе з реанімації в палату, — сказав Сергій Андрійович.

Його голос посерйознішав.

— Але я дуже хвилююся за твою безпеку. Я не сумніваюся, що в тебе стріляли за наказом Юрчишина. Якщо він дізнається, що ти жива, він неодмінно повторить спробу тебе вбити.

Лікар говорив впевнено, але в його очах читалася тривога.

— Не хвилюйся, я зроблю все, щоб захистити тебе.

— Я не сумніваюся в цьому, — тихо відповіла Ганна. — Поруч із вами я почуваюся захищеною.

Її слова були щирими. Філатов усміхнувся й узяв її руку в свою. Дівчина слабо стисла його пальці, подивилася йому в очі.

— Дякую вам, лікарю, — сказала вона.

Її голос звучав м’яко, по-справжньому.

Раптом двері реанімації відчинилися, і до палати зайшов Полянський.

— Сергію Андрійовичу, — звернувся він до лікаря, — я можу поговорити з Ганною наодинці?

Філатов перевів погляд на дівчину.

— Якщо Ганна не заперечує.

— Добре, — відповіла вона.

— Що ж, поговоріть, — дозволив лікар і вийшов.

Полянський мовчки підійшов до ліжка й уважно подивився на Ганну. Дівчина теж мовчала, дивлячись йому у вічі.

Нарешті він порушив тишу:

— Ганно, пробач мені за вчорашню поведінку. Я був занадто імпульсивним.

— Тобі немає за що вибачатися, — відповіла вона.

— Послухай, — перебив її Стас, — усе, що я тобі сказав учора, — це правда. Я закохався в тебе.

Його голос звучав твердо й переконливо.

— Я хочу, щоб ми зустрічалися, пізнали краще пізнати одне одного.

Він зробив крок уперед.

— Повір, я кажу це щиро.

Ганна задумалася, а потім тихо мовила:

— Станіслав, ти мені теж подобаєшся…

Полянський усміхнувся. В його очах спалахнула радість.

Але раптом обличчя Ганни затьмарила печаль.

— Але я… інвалід. Це назавжди. Ти знаєш мій діагноз… Я ніколи не зможу жити, як усі…

Вона відвела погляд.

— Я не можу дати тобі нічого… Я не буду гідною тебе.

— Не кажи так! — рішуче перебив її Стас. — Мені ніхто, окрім тебе, не потрібен!

Він узяв її руки у свої, дивлячись їй просто в очі.

— Я хочу бути з тобою, і мене не лякають труднощі.

Ганна мовчала, ніби борючись сама з собою. Після паузи давай спробуємо погодилась вона. Але пообіцай якщо ти захочеш, припинити наші стосункимені