Розділ 49

Філатов зайшов до свого кабінету і одразу помітив Полянського, який стояв біля вікна.

— Стасе, добрий ранок, — привітався Сергій Андрійович.
— Професоре, радий вас бачити, — відповів Станіслав.
— Чому так офіційно? — здивовано запитав Філатов. — І чому ти не з Ганною?
— Вона мене вигнала, — роздратовано відповів Полянський.
— Чому? Що сталося? — запитав Сергій Андрійович, здивовано — Ви посварилися?
— Ні, — відповів Стас. — Просто я розповів їй про свої почуття, але вона сказала, що не може відповісти мені взаємністю і хоче, щоб я пішов. Але чому? — запитав молодий лікар, виглядаючи розгубленим.
— Заспокойся, Стасе, — спокійно сказав Сергій Андрійович. — Невже ти не розумієш, чому вона так сказала?
— Ні, — відповів Полянський, і в його голосі звучала здивованість.
— Стасе, — почав Філатов, — Ганна — дівчина з обмеженими можливостями. Тому немає нічого дивного в тому, що вона так тобі сказала. Її мучать сумніви щодо того, чи може вона сподобатись тобі — здоровому чоловікові, — пояснив Сергій Андрійович.
— Крім того, вона не хоче бути тобі тягарем. Зрозумій, ні ти, ні я не можемо повністю зрозуміти її, — продовжив літній лікар. — Так, ми — лікарі, добре знаємо анатомію людини, ми знаємо, які наслідки настають при переломі хребта, але ми з тобою не були на її місці, — сказав Філатов.
Полянський уважно вислухав Сергія Андрійовича і сказав:
— Ви маєте рацію, і що тепер робити?
— Тобі потрібно проявити терпіння, — відповів Філатов. — Доводь свої слова діями, — порадив він. — А саме головне — добре подумай, наскільки твої наміри серйозні.
— Ви вважаєте мене легковажним? — запитав Стас, не без здивування.
— Ні, що ти! — заперечив літній чоловік. — Я знаю тебе багато років, ти дуже відповідальний молодий чоловік, ти ніколи не кидаєш слів на вітер. Але ти дуже гарячкуєш. Зрозумій, я не хочу, щоб своїми діями ти зробив їй боляче. Прошу, охолонь і добре подумай. Ти бачив діагноз Ганни? — продовжив Філатов. — Вона ніколи не зможе ходити. Ти готовий в усьому їй допомагати та бути з нею все життя? — спитав Сергій Андрійович.
— Добре, дякую вам, професоре, я все розумію, — відповів Станіслав.
— Я радий, що ви повернулися до роботи і почали оперувати, — сказав Полянський, а потім підійшов до Філатова, посміхнувся, потиснув руку літньому лікарю і запитав:
— Можна я піду сьогодні раніше? Мені потрібно поміркувати, побути на самоті.
— Так, звісно, — відповів Сергій Андрійович. — Я не сумніваюся, що ти приймеш мудре рішення.
— Дякую, професоре, — відповів молодий хлопець і вийшов.

А Філатов залишився в кабінеті і почав працювати. Стас сів у машину та поїхав. Тим часом, Сергій Андрійович вийшов з кабінету та пішов до реанімації, щоб подивитися, як там Ганна.

Дівчина дуже зраділа, коли побачила Філатова. Вона намагалася приховати свій сум, але від нього важко щось приховати. Він одразу помітив, що вона плакала.

— Ганночко, — лагідно звернувся до неї лікар, — з тобою все добре? — спитав він.
— Лікарю, — відповіла дівчина, — насправді, якщо чесно, то не дуже, —  визнала вона.
— Ми розмовляли із Станіславом, і він сказав, що я подобаюсь йому. Як я можу взагалі комусь подобатись?! — емоційно та голосно запитала дівчина.
— А чому такого не може бути? — перепитав Сергій Андрійович.
— Лікарю, ви знаєте відповідь, я не можу ходити і ніколи не встану на ноги! У нас немає майбутнього, — зі сльозами сказала Ганна. — Йому потрібна інша — здорова дівчина, — продовжила говорити вона.

Філатов уважно слухав її. Він розумів її сумніви, і вони були не безпідставними.

— Мила, послухай, — сказав він м'яко, — я розумію, тобі дуже важко, ти боїшся стати тягарем для Станіслава, ти думаєш, що будеш відчувати себе неповноцінною поруч з ним. Я правий? — спитав лікар.
— Саме так, ви начебто заглянули мені в душу, — сказала дівчина.
— Тоді не поспішай робити висновки. Можна дещо запитати тебе? — делікатно спитав Сергій Андрійович.
— Звісно, лікарю, — відповіла Ганна.
— А тобі подобається Стас?

Від цього запитання вона зніяковіла.
— Так, подобається, — чесно відповіла вона.
— Тоді може тобі варто не відштовхувати його? — порадив Філатов. — Думаю, тобі варто позустрічатися і краще його пізнати. Ми з ним багато років знайомі, він дуже хороший молодий чоловік. Він не буде давати тобі хибної надії чи обіцянок, — запевнив лікар.

— Лікарю, — повільно мовила Ганна, — а можна...  попросити, вас дати меню ковток чаю. Дуже у горлі пересохло пояснила вона.

Філатов усміхнувся і сказав:
— Звісно Ганочко чоловік дістав з свого портфелю термас який завжди носив з собою, та налив ароматний напій. Допоміг Ганні зробити,ковток, вона подивилася на Сергія сказала дякую вам лікарю. Після паузи Філатов  продовжив говорити.