Розділ 47

Сергій Андрійович дійшов до автобусної зупинки. Поруч стояла маленька лавочка, на якій він сів і продовжував думати про рідних. На душі було важко. Раптом у його голові прозвучали слова Ганни:

— Лікарю, ви дуже мені потрібні. Дякую вам за все. Я вам вірю.

Ці слова к ружляли у його свідомості, і, як від удару, він немов протверезів. Підвівшись, Сергій Андрійович, не поспішаючи, пішов додому. Було п’яте ранку, коли він нарешті дійшов до свого котеджу. Світанок м'яко розсіював темряву, коли він відкрив двері й увійшов усередину. Всі кімнати були порожніми і мовчазними. Зняв пальто, пішов у вітальню, ліг на диван і одразу ж занурився у сон.

 Поляньскій сидів біля ліжка Ганни, і вони спокійно розмовляли.

— Станіславе, — раптом запитала Ганна. — Вам не набридло сидіти зі мною? — Серйозно запитала вона, уважно дивлячись на молодого лікаря.
Він подивився на неї проникливо.

— Анітрохи. Мені подобається спілкуватися з вами, — заперечив молодий чоловік. — крім того я слідкую за вашим станом, — спокійно додав він. — --Та відповідаю за вашу безпеку.

— Пробачте, — тихо промовила Ганна. — Дякую вам.

— Вам немає за що вибачатися, — з усмішкою сказав Стас. — Все добре.

Між ними на деякий час запала тиша.

— Сергій Андрійович, — порушила мовчання Ганна, — він вже не раз рятував мені життя.

— Так, професор провів операцію бездоганно, — підтвердив Полянський. — Знаете, Ганно, Філатов не оперував уже рік. Він перестав це робити після трагедії, яка сталася у його житті. Але він почав оперувати знову зовсім недавно, і це була його друга операція після довгої перерви, незважаючи на те, що він не тримав скальпель у руках стільки часу, він все зробив чудово, — зізнався молодий лікар. — ваша рана була дуже серйозною. Внутрішня кровотеча, численні ускладнення, але він впорався.

Полянський замовк на мить, а потім продовжив:

— Я пам’ятаю, коли ще був студентом. Сергія Андрійовича запросили викладати в нашому інституті. Тоді я і познайомився з ним. Він завжди був об'єктивним, чесним, і ставився з повагою до кожного студента, навіть маючи величезний досвід і високий статус.

Ганна слухала його уважно, й у її погляді можна було прочитати повагу до цього чоловіка.

— До мене він ставився особливо, завжди допомагав, — продовжував Стас. — Коли я закінчив інститут, він взяв мене до себе працювати. Я часто асистував йому під час операцій. Він багато чого для мене зробив, і я ніколи цього не забуду.

— Раніше Професор був дуже життєрадісним, — сказав Стас. — Але після трагедії він став іншим. Проте останнім часом саме ви, Ганно, стали для нього справжнім сенсом життя, — додав він, випромінюючи впевненість.