44 Розділ

Чоловіки уважно стежили за життєвими показниками Ганни. Сергія Андрійовича непокоїло те, що вона досі не прийшла до тями. Полянський теж хвилювався, але, як і його наставник, тримав хвилювання в собі.

— Стас, — звернувся до нього Філатов. — Я залишуся з нею зараз, а ти прийдеш увечері. Домовились?

— Так, звісно, Сергію Андрійовичу, — кивнув молодий лікар.

— А зараз іди працюй, — додав додав Філатов, переводячи погляд на дівчину.

Полянський ще раз глянув на Ганну, а потім вийшов із реанімації.

У реанімації панувала ,лише  сигнал серцевого монітора, було чутно 

Філатов сів на стілець біля ліжка, уважно дивлячись у бліде обличчя дівчини. Вона виглядала такою слабкою її обличчя  було бліде Ганна, тихо дихала.

Він торкнувся її долоні. Вона була теплою.

— Ганночко… — тихо сказав він. — Будь ласка, розплющ очі…

Його голос тремтів від хвилювання.

— У моєму житті вже сталося найстрашніше… — він говорив гірко, не стримуючи емоцій. — Моя кохана дружина і єдина улюблена дочка загинули. Я пережив свою дитину… А що може бути жахливішим? Батьки не повинні ховати своїх дітей…

Він стиснув її руку міцніше.

— Коли ти з’явилася в моєму житті… я знову відчув сили жити. Не залишай мене, дівчинко…

Його пальці легенько погладили її долоню.

Але страх шо помре не відпускав Сергія Андрійовича. Він розумів, що це його вина.

"Треба було послухати адвоката і відправити її за кордон… Чому я цього не зробив?"

Філатов  картав себе якби він прийняв інше рішення… З Ганою зараз було все добре.

Чоловік провів долонею по обличчю, намагаючись зібратися з думками.

Раптом у коридорі почулися чиїсь кроки.

Філатов різко підняв голову.

Прислухався.

Лікарні у вечорі  була тиша.

Може, це просто охоронець?

Але чомусь у нього з’явилося тривожне відчуття.

Годинник на стіні показував восьму вечора.

Двері відчинилися, і до реанімації зайшла медсестра.

— Сергію Андрійовичу, ви досі тут?

— Так, Світлано, — відповів він. — На жаль, її стан без змін…

Медсестра підійшла ближче сказала 

— Я впевнена, що вона обов’язково прокинеться. Ви зробили операцію бездоганно, Сергію Андрійовичу.

Філатов похитав головою.

— Її поранення було дуже важке — продовжила медсестра, — але ви врятували їй життя.

— Дякую, — тихо відповів він.

Жінка подивилась на нього  сказала 

— За що дякуєте?  Це  правда.

Філатов нічого не відповів. Лише провів її поглядом, коли вона вийшла з палати.

 Лікар залишився з Ганою.