Розділ 42

Атмосфера в операційній була напруженою, схожою на ту, що описав Тадеуш Даленга у своєму романі Знахар. Сергій Андрійович так само, як і професор Вільчур, герой книги, боровся за життя дівчини. Його рухи були обережними, але впевненими. Колеги працювали разом із ним, адже від їхньої згуртованості залежав успіх операції.

— Дякую, колеги, — сказав Сергій Андрійович, закінчивши операцію. — Нехай Ганна залишиться на ніч у реанімації.

— Усе залежить від її організму, — додав лікар.

— Добре, лікарю, — відповіла медсестра.

— Сергію Андрійовичу… — звернувся до нього Полянський.

— Стасе, не зараз, — коротко відповів Філатов і вийшов з операційної.

Він швидко зайшов у свій кабінет і зачинив двері на ключ. Опустившись на білий шкіряний диван, чоловік закрив обличчя руками. Все, що сталося з Ганною, вразило його сильніше, ніж він міг собі уявити. До цього моменту він діяв на автоматі, ніби в стані афекту, але зараз емоції накрили з головою.

Лікар витягнув із шафи пляшку коньяку, налив трохи в келих і вже хотів зробити ковток, коли його зупинив стукіт у двері.

— Сергію Андрійовичу, будь ласка, відчиніть! — голосно сказав Полянський.

— Стасе, облиш мене, — відповів він, не рухаючись з місця.

— Прошу, відчиніть, — наполягав молодий лікар.

Філатов поставив келих на стіл і неохоче пішов відчиняти.

Станіслав увійшов до кабінету, його голос тремтів від хвилювання.

— Пане Філатов, чому ви закрилися? У вас усе гаразд?

— Прекрасно, — з сарказмом відповів Сергій Андрійович. — Сьогодні Ганну ледь не вбили. В мене теж стріляли. Все чудово, Стасе!

Полянський мовчки слухав.

— Хто це зробив, я не можу сказати напевно, але думаю, що це справа рук Юрчишина, — нарешті озвався він.

— Постріл пролунав одразу після того, як Ганна написала на нього заяву. Ми саме виходили з поліцейського відділку, — пояснив Філатов, втупившись у порожній келих на столі.