Розділ 39

Сергій Андрійович прокинувся о восьмій ранку, приготував сніданок для себе та Ганни, а потім одягнув білу сорочку й чорний костюм. Він уважно  подивився у дзеркало, костюм дуже йому пасував.

Поснідавши, лікар попрямував до кімнати Ганни. Відчинивши двері, побачив, що вона вже не спить.

— Можна, моя хороша? — запитав він.

— Лікарю, чому ви питаєте? Це ж ваш дім, — серйозно відповіла Ганна.

— Чому ти так говориш? Це і твій дім також, — м'яко заперечив Сергій Андрійович.

Дівчина лише відвела погляд.

— Я приніс тобі сніданок. Ось, скуштуй, — запропонував лікар, ставлячи перед нею тацю з омлетом.

— Дякую, але я не хочу, — тихо мовила вона.

— Тобі потрібно випити ліки, а на голодний шлунок їх приймати не можна, — м’яко нагадав він.

— Добре, якщо потрібно… — без ентузіазму відповіла вона,  відламала маленький шматочок омлету, неохоче з’їла його й за пила таблетки водою.

Лікар уважно подивився на Ганну.

— Ти добре себе почуваєш?

— Так, — коротко відповіла вона. — Коли ми поїдемо до поліцейського відділку?

Сергій Андрійович хотів відповісти, коли його перебив телефонний дзвінок. На дисплеї висвітився номер генерального прокурора.

— Михайло, слухаю тебе, — сказав Філатов, приклавши слухавку до вуха. — Так, усе зрозумів. Дякую, тобі.

Закінчивши розмову, він рішуче заявив:

— Одягаймось ми виїжджаємо.

Філатов допоміг Ганні зібратися, і вже за п’ятнадцять хвилин вона сиділа у візку. Лікар обережно скерував його до виходу. Попереду йшли п’ятеро охоронців. Начальник охорони відкрив дверцята автомобіля.

Сергій Андрійович допоміг Ганні сісти в машину й поклав візок у багажник.

Всю дорогу до поліцейського відділку дівчина мовчала, дивлячись у вікно. Лікар спостерігав за нею краєм ока й бачив, що щось її шось непокоїть Вона була не такою, як зазвичай.