Розділ 32

У вітальні почувся шум.

Сергій Андрійович насторожився й глянув на Ганну.

— Ганночко, зачекай, будь ласка, — тихо сказав він і підвівся.

Дівчина занепокоєно подивилася на нього, але нічого не сказала.

Лікар вийшов у коридор і зупинився, прислухаючись. У вітальні панувала тривожна тиша.

— Юрію? — покликав він начальника охорони.

У відповідь — ні звуку. Щось було не так.

Раптом із темряви з’явився чоловік у масці. У його руці був пістолет, дуло якого направилося прямо на Філатова.

— Чуєш, лікарю? — заговорив незнайомець хриплим голосом. — Тобі передали останнє попередження. Якщо не забереш заяву з поліції, наступного разу розмов не буде. Отримаєш кулю в лоба. Ти і твоя дівка.

Він зробив крок уперед, стискаючи зброю.

— Зрозумів? — перепитав він, нахиляючи голову.

Філатов залишався зовні спокійним, хоча всередині все кипіло.

— Так, я зрозумів, — твердо відповів він.

Злочинець, не зводячи прицілу з лікаря, почав повільно відступати до виходу.

— До речі, твоя охорона відпочиває надворі, — з насмішкою сказав він.

Хриплий сміх пролунав у темряві, і через мить зловмисник зник за дверима.

Сергій Андрійович кинувся до входу, але було вже запізно — нападник зник у ночі.

— Пане Філатов... — почувся слабкий голос.

У дверях хитався Юрій, тримаючись за голову. Його обличчя було спотворене болем і соромом.

— Він ударив мене та хлопців по голові… Пробачте...

— Пробачте?! — вибухнув Філатов. — Він з легкістю вирубив вас і зайшов у дім! Направив на мене пістолет! А якщо б убив мене чи Ганну?!

Юрій опустив очі.

— Мені казали, що ви професіонали. Але виходить зовсім навпаки. Як я можу вам довірити своє життя і життя Ганни?

— Сергію Андрійовичу, — тихо сказав Юрій. — Я обіцяю: цього більше не повториться. Наступного разу я зроблю все, щоб забезпечити вашу безпеку.

— А якщо іншого разу не буде? — холодно запитав лікар.

Юрій не знайшов, що відповісти. Він лише стиснув зуби, тримаючись за голову.

— Добре, — нарешті промовив Філатов. — Я даю вам останній шанс. Якщо ще раз таке станеться — я зміню охорону.

— Дякую, Сергію Андрійовичу, — винувато відповів Юрій.

Лікар зітхнув і кивнув.

— Давайте я оброблю ваші рани.

Він узяв аптечку й професійно надав допомогу начальнику охорони та його людям.

— Струс мозку немає, — констатував Філатов, оглядаючи Юрія, — але є гематома.

Лікар наклав пов’язки на голови охоронців і втомлено потер обличчя.

Тепер він знав точно: небезпека ближче, ніж здавалося.