Розділ 28

Посилення безпеки

Наступного ранку робота закипіла. До будинку Сергія Андрійовича прибули технічні спеціалісти охоронного агентства, розвантажуючи обладнання: камери відеоспостереження, датчики руху, броньовані замки.

Юрій керував процесом, даючи чіткі вказівки.

— Камери на кутах будинку, одна — біля входу, ще дві на задньому дворі. Датчики руху встановіть по периметру, підключіть сигналізацію до нашого пульта.

Філатов спостерігав за їхньою роботою, вражений організованістю команди.

— Наскільки надійна ця система? — запитав він, коли Юрій підійшов до нього.

— Жоден зайвий кіт не проскочить, не кажучи вже про людину, — відповів той, оглядаючи будинок. — А всередині працюватиме наш агент.

— Ви вже когось вибрали?

Юрій кивнув.

— Так. Це людина, якій я довіряю. Вона приїде сьогодні ввечері.

— Це "вона"? — здивувався Філатов.

— Так, її звати Дана. Колишній оперативник спецпідрозділу. Вона знає свою справу.

— Добре. Якщо ви довіряєте їй, то я теж, — сказав лікар.

Юрій уважно подивився на нього.

— Це важливо. Бо якщо все піде за найгіршим сценарієм, саме вона буде стояти між Ганною і небезпекою.

Неспокійний вечір

Ганна почувалася краще, але все одно виглядала напруженою. Вона сиділа у вітальні, дивлячись на процес встановлення камер, і час від часу кидала погляд на Сергія Андрійовича.

— Ти добре спала? — запитав він, сідаючи поруч.

— Так… просто трохи важко звикнути до всього цього, — зізналася вона. — Я ніколи не думала, що мені знадобиться охорона.

— Це тимчасово, — м’яко сказав він. — Але поки небезпека не мине, ти будеш у безпеці.

Ганна мовчки кивнула.

Вечір наступив швидко. Будинок ніби перетворився на маленьку фортецю: всюди миготіли індикатори камер, датчики реагували на будь-який рух.

Близько дев’ятої години вечора у ворота хтось постукав.

Юрій, який щойно повернувся до будинку, кинув швидкий погляд на монітор.

— Це вона, — сказав він і пішов відкривати.

Двері відчинилися, і на порозі постала жінка.

Висока, струнка, з коротко підстриженим темним волоссям. Вона була одягнена в зручний чорний одяг, що не сковував рухів, а на плечі висіла тактична сумка.

— Привіт, — коротко кинула вона, оглядаючи приміщення.

— Проходь, — Юрій відступив убік.

Вона ввійшла до будинку, легко ковзаючи поглядом по всіх, хто був у кімнаті.

— Це Дана, — представив її Юрій.

Жінка кивнула Філатову та Зарецькому, потім перевела погляд на Ганну.

— Привіт, — сказала вона трохи м’якше.

— Привіт… — невпевнено відповіла дівчина.

— Тепер я відповідатиму за твою безпеку.   буду поруч.

— Добре…

Сергій Андрійович відчув, що Ганна трохи розгублена, але не налякана. Це був хороший знак.

— Дана залишиться в будинку на ніч, — повідомив Юрій. — Якщо буде щось підозріле, одразу повідомте мені.

— Зрозуміло, — кивнув лікар.

Дана зняла сумку й спокійно зайняла місце біля вікна, оглядаючи двір.

— Якщо хтось з’явиться — я дізнаюся першою, — сказала вона.

Філатов раптом усвідомив, що з появою цієї жінки відчув полегшення. 

Наступного дня Сергій Андрійович зайшов до кімнати дівчини і тихо спитав: "Можна?"
"Так, звісно," — відповіла Ганна.
"Ганочко, мила, як себе почуваєш?" — поцікавився Філатов.
"Не погано, дякую," — відповіла Ганна.
"Ви дійсно вважаєте, що мені потрібна охорона?" — запитала дівчина.
"Так, Ганочко, це зараз необхідно," — відповів лікар.
"Добре, як скажете, я вам вірю," — погодилася Ганна.