Розділ 26

Сергій Андрійович узяв візитку й уважно розглянув маленький папірець. На ньому було написано:

Охоронне агентство "Паладін. Захист у будь-який час"

Нижче вказано номер телефону.

Філатов не вагався — одразу набрав номер і домовився про зустріч. Потім він зателефонував у свою лікарню та попросив, щоб хтось із персоналу доглянув Ганну в його відсутність.

За дві години до будинку прибув молодий медпрацівник — медсестра Поліна.

Філатов зустрів її на порозі:

— Поліно, дякую, що змогла приїхати так швидко.

— Сергію Андрійовичу, як тільки звільнилася — одразу сюди, — відповіла дівчина, заходячи до будинку.

Лікар провів її в кімнату Ганни.

— Ганночко, мила, я ненадовго від’їду, а з тобою побуде Поліна, — сказав він лагідно.

— Добре, — відповіла дівчина, легенько кивнувши головою.

Переконавшись, що Ганна в надійних руках, Філатов разом із адвокатом вирушив до охоронного агентства.

Агентство "Паладін"

Будівля агентства виявилася двоповерховою, із великою вивіскою, що кидалась у вічі. Усередині панувала ділова атмосфера: стильний мінімалістичний інтер’єр, строгий порядок, на стінах — монітори з камерами спостереження.

На рецепції чоловіків зустріла молода дівчина в діловому костюмі. Її бейдж свідчив: "Вікторія".

— Чим можу допомогти? — привітно запитала вона, піднімаючи погляд від монітора.

— Доброго дня, Вікторіє, — відповів Філатов. — Нам потрібно поговорити з директором вашого агентства. Це можливо?

Адвокат стояв поруч, уважно спостерігаючи за реакцією.

— Так, звісно, — кивнула Вікторія і вказала рукою на кабінет ліворуч. — Він вас чекає.

Філатов і Зарецький обмінялися поглядами, постукали в двері й почули зсередини:

— Так, прошу, заходьте!

Зустріч із директором

За столом у просторому кабінеті сидів літній чоловік у бездоганному зеленому костюмі. Його впевнений погляд і спокійна, але владна постава видавали в ньому людину, яка звикла вирішувати складні питання.

— Доброго дня, — ввічливо привітався Філатов.

— Добрий день, — відповів директор, кивнувши головою. — Прошу, сідайте.

Чоловіки зайняли місця навпроти нього.

— Слухаю вас, — промовив чоловік, уважно дивлячись на гостей.

— Мені потрібна охорона, — прямо сказав Філатов. — Я хочу укласти договір із вашим агентством.

Директор трохи нахилив голову, уважно вивчаючи лікаря поглядом.

— І яку саме послугу ви розглядаєте? Особисту охорону, цілодобове спостереження чи, можливо, комплексний захист?

Філатов перевів погляд на Зарецького, той ледь помітно кивнув, даючи зрозуміти, що зараз головне — викласти всю ситуацію чесно й без зайвих подробиць.

— Йдеться про захист молодої дівчини, — пояснив Сергій Андрійович. — Вона стала жертвою злочину, і тепер їй загрожує небезпека. Я хочу, щоб біля неї постійно був хтось, хто зможе її захистити.

Директор переплів пальці на столі й задумливо відповів:

— Розумію. Нам потрібні деталі: хто може становити загрозу, які ризики ми маємо врахувати, і чи є офіційні заяви до поліції?

— Загроза цілком реальна, — втрутився Євген Вікторович. — Багатий бізнесмен, впливовий і безпринципний. Він не зупиняється ні перед чим, щоб приховати свої злочини.

Директор кивнув.

— Якщо ви звернулися до нас, значить, ситуація дійсно серйозна. Добре, давайте обговоримо деталі.

Він потягнувся до телефону:

— Я викличу нашого головного оперативника, він оцінить рівень загрози та підбере відповідних фахівців.

Філатов відчув, що вони зробили правильний вибір.

Охорона була необхідна. І якщо цей бізнесмен думає, що йому все зійде з рук — він помиляється.