25 розділ

— Мене звати Ганна, — відповіла дівчина вона, намагалась посміхнутися, але на її обличчі читалися біль, сум втома.

Ганно, — мовив адвокат. — Сергій Андрійович розповів мені про події, що з вами сталися…  Мені щиро шкода. Скажіть, справу взагалі відкривали? — запитав Зарецький, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Так, — відповіла Ганна. — У момент наїзду цей чоловік різко загальмував, тому я встигла запам’ятати його обличчя. Коли прийшла до тями у лікарні, до мене прийшов слідчий. Він розпитував, і я розповіла, що мене збив чоловік. З моїх слів склали фоторобот. Виявилося, що це — відомий бізнесмен. Я написала на нього заяву.

— Що саме він питав? — поцікавився адвокат, беручи ручку і блокнот.

— Де саме я переходила дорогу, чи не вживала алкоголь, звідки поверталася… — відповіла дівчина,  дивлячись на нього.

Євген Вікторович уважно слухав, а потім кивнув.

— І що було далі?

— Через деякий час той самий слідчий прийшов уже після моєї виписки з лікарні, — розповідала Ганна, підводячи погляд . — Він сказав, що справу закрито, бо нібито я сама винна. Мовляв, переходила дорогу в недозволеному місці. Але це неправда! Я йшла через пішохідний перехід!

Дівчина глибоко, зітхнула намагаючись опанувати, ємоції.

— Я зрозумів… — серйозно сказав Євген, роблячи нотатки. — Ганно, скажіть, вам ніхто не погрожував?

— Так, і неодноразово, — тихо відповіла дівчина.

Адвокат зосередився, відчуваючи, як у ньому наростає обурення.

— Спочатку до мене в лікарню приходили адвокати того водія, який мене збив. Потім з’явився і сам бізнесмен, — голос її трохи за тремтів. — Вони постійно тиснули на мене, намагалися вмовити забрати заяву.

Вона зробила паузу, ніби збираючись із духом.

— Той водій навіть запропонував  багато грошей— Ганна гірко посміхнулася. — А коли я відмовилася, він почав прямо мені погрожувати. Казав, що якщо я не зроблю, як він хоче, то він уб’є мене і мого дідуся…

Вона замовкла.

— Це був найжахливіший період у моєму житті, — зізналась вона.

Євген Вікторович слухав її з напруженим обличчям. Він багато разів стикався з подібними справами, бачив, як багатії уникали покарання, які б злочини не скоїли. Але звикнути до цієї безкарності так і не зміг.

— Сергію, — звернувся він до Філатова.

Лікар підвів голову.

— Тобі потрібно найняти охорону. Справа дуже серйозна. «Бензиновий король» не залишить вас у спокої, — впевнено сказав адвокат.

Потім знову повернувся до Ганни:

— Скажи, ти впевнена, що чоловік, який збив тебе на переході, це батько того хлопця, що напав на Сергія?

— Абсолютно, — твердо відповіла Ганна. — Його обличчя я добре запам’ятала. А сьогодні впізнала його. Це точно він.

— А він тебе впізнав?

— Не можу сказати напевно, але, думаю, що так, — відповіла дівчина.

— Тим більше вам потрібна охорона, — рішуче наголосив Зарецький. — Вам дійсно загрожує небезпека.

Він витягнув з кишені візитку й простягнув її Філатову.

— Це контакт охоронного агентства. Я з ними працював, люди надійні. Тут справжні професіонали своєї справи.

Сергій Андрійович узяв візитку, міркуючи над словами адвоката. 

— Ти маєш рацію відповів Філатов дякую.

Євген кивнув.

— Саме тому потрібно діяти швидко. Завтра я подам клопотання про перегляд справи. 

Ганно не хвилюйтеся обіцяю що зроблю що в моїх силах, — відповів Євген. — А поки що… будьте обережні.

Дякую тобі сказав Філатов, Гана подивилась на Адвоката мовила дякую вам.