Розділ 24

— Розумієш, Євгене, — почав Сергій Андрійович, зітхнувши, — нещодавно помер мій друг та однокласник. У нього залишилася , онука. Вона на інвалідному візку  у неї більше нікого на мае , тому я опікуюсь нею тепер вона живе в моєму домі.

— Коли я віз Ганну до своєї лікарні, — продовжив він, — мене підрізав п’яний юнак. А потім ще й накинувся на мене з ножем. Я написав на нього заяву, але виявилося, що він син впливового бізнесмена, власника мережі автозаправок. Коли я прийшов до слідчого, той сказав, що цей хлопець звинуватив мене у створенні аварійної ситуації та навіть у погрозах ножем.

Сергій Андрійович махнув рукою, обурення відчувалося в кожному його русі.

— А слідчий, схоже, повністю йому вірить. Я впевнений, що його підкупили.

Євген Вікторович уважно слухав запитав.

— У тебе в машині був регістратор?

— Був, — відповів лікар. — Але через різке гальмування він впав й розбився. Я вже віддав його майстру, завтра має полагодити.

— Це важливо, — серйозно промовив адвокат. — Від запису може залежати дуже багато.

— Але це ще не все, — похмуро додав Сергій Андрійович. — Онука мого однокласника стала інвалідом через батька того хлопця, який мене звинувачує.

Євген підвів брови.

— Навіть так? З цього місця детальніше -- попросив юрист.

— Цей бізнесмен рік тому збив Ганну просто на пішохідному переході. І навіть не зупинився…

У кімнаті запанувала тиша.

— Справа складна, — нарешті сказав адвокат, дивлячись в очі Філатову. — Але я обіцяю: зробити все щоб допомогти тобі та дівчині.

— Цей юнак підрізав тебе коли? — уточнив він.

Сьогодні— відповів Сергій Андрійович.

— Сергію, — подивившись на чоловіка, запитав адвокат, — коли востаннє ти вживав алкоголь?
Філатов зітхнув і відповів:
— Три дні тому.
— Зрозумів, — коротко сказав адвокат.

— У такому разі відеореєстратор стане моєю єдиною надією, — тихо сказав лікар.

— Ти впевнений, що він був увімкнений під час поїздки?

— Так, абсолютно, — підтвердив Філатов. — Я завжди його вмикаю, коли сідаю за кермо.

— Це добре, — кивнув адвокат. — Не хвилюйся, Сергію Андрійовичу, я зроблю все, що в моїх силах.

— Дякую, — щиро відповів лікар.

— Хочеш кави? — запропонував він після паузи.

— Не відмовлюся, — усміхнувся Євген.

Сергій Андрійович провів гостя на кухню, де швидко приготував запашну каву.

— Може, ти голодний? — запитав він.

— Ні, дякую, я не голодний.

— Я можу поговорити з Ганною?

— Так, звісно, — кивнув лікар і повів адвоката в її кімнату.

Коли чоловіки увійшли, Сергій Андрійович звернувся до дівчини:

— Ганнусю, знайомся, це мій друг і адвокат — Євген Вікторович.

Дівчина підвела на них погляд, у її очах світилася легка тривога.

— Доброго дня, приємно познайомитися, — м’яко сказала вона.

— Навзаєм, — усміхнувся Євген, випромінюючи впевненість і доброзичливість.