Розділ 20

Ранком Сергій Андрійович привів себе до ладу: вбрався у світло-блакитний діловий костюм, акуратно уклав волосся та гладко по голився. Попри свій вік, чоловік виглядав щонайменше на десять років молодшим. О дев'ятій годині він зайшов на кухню, зварив собі каву, а для Ганни – чай. Приготував гарячі бутерброди, швидко поснідав, після чого взяв чашку чаю та бутерброди і поніс до кімнати дівчини.

Зайшовши, він підійшов до ліжка, де Ганна лежала із заплющеними очима.

— Моя хороша, — лагідно промовив лікар, намагаючись її розбудити.

Дівчина відкрила очі й поглянула на нього.

— Добрий ранок.

— Добрий ранок, Ганочко. Час вставати, ми їдемо до лікарні, — м’яко сказав Сергій Андрійович.

— Добре, — відповіла вона, трохи ще сонна.

— Ось, поїж.

Філатов подав їй бутерброд. Вона трохи з’їла і запила чаєм.

— Молодець, — похвалив лікар.

Потім він допоміг Ганні зробити всі ранкові процедури, одягнутися та пересадив її у крісло. А коли вийшли на двір, узяв її на руки та обережно посадив на переднє сидіння автомобіля. Сам сів за кермо й рушив у дорогу.

По трасі Філатов їхав із допустимою швидкістю — 70 км/год, аж раптом чорний «Мерседес» різко підрізав його машину. Чоловік миттєво натиснув на гальма.

— Ганночко, як ти? — стривожено запитав лікар. Він найбільше боявся, щоб дівчина не постраждала.

— Я в порядку… А ви? — злякано перепитала вона.

— Я теж, — відповів він, полегшено зітхнувши.

Двері «Мерседеса» відчинилися, і з машини вийшов молодий чоловік, ледве тримаючись на ногах. Від нього нестерпно тхнуло алкоголем. Хитаючись, він підійшов до автомобіля Філатова й грубо вигукнув:

— Чуєш, діду, зовсім очманів?! Ти мало не подряпав мою тачку!

За його манерами було видно — типова золота молодь. Він поводився нахабно й агресивно.

Філатов спокійно подивився на нього й холодно відповів:

— Я викликаю поліцію.

Він набрав номер і коротко пояснив ситуацію.

— Ти навіщо копів викликав?! — закричав п’яний водій.

Його обличчя налилося гнівом, він дістав із кишені ніж і почав розмахувати ним перед Сергієм Андрійовичем.

Лікар миттєво відреагував: ухилився від першого удару, а коли хлопець спробував знову напасти, але ліній чоловік міцно схопив його за руку. Стиснув так сильно, що ніж випав із пальців нападника. Потім різко вивернув йому руку, змушуючи стати на коліна.

— Ну все, дід, ти покійник! — кричав той, кортячись від болю. — Ти хоч знаєш, хто мій батько?!

Ганна, сидячи в машині, з тривогою спостерігала за тим, що відбувається.

— Сергію Андрійовичу, ви в порядку? — хвилюючись, запитала вона.

— Не хвилюйся, все добре, — заспокоїв її чоловік.

За кілька хвилин під’їхала поліція. Двоє офіцерів вийшли з машини, показали посвідчення.

— Доброго дня, що тут сталося?

Філатов коротко пояснив ситуацію, показав документи. Поліцейські склали протокол, зафіксували свідчення. П’яний водій уже сидів у наручниках у поліцейському авто, але продовжував погрожувати.

— Ви всі ще пошкодуєте!

Через цей інцидент Філатов і Ганна затрималися до вечора— на годиннику було вже 19:00.

— Завтра вам потрібно буде під’їхати до слідчого, щоб дати покази, — повідомив один із офіцерів.

— Добре, я приїду, — відповів лікар.

Всю дорогу до дому вони їхали не мовивши ані слова розмірковуючи над подіями дня.

— Можна сьогодні не їхати до лікарні? — тихо запитала Ганна. — Я просто хочу додому…

— Так, звісно, — відповів Філатов і повернув у бік будинку.

«Він обережно взяв Ганну на руки, допоміг її  пересісти у інвалідний візок.»

Після чого на руках заніс Гану до будинку.

Поклав її на ліжко у кімнаті 

— Як ти? — запитав, сідаючи поруч.

— Не дуже… — зітхнула Ганна. — Сьогоднішній день нагадав мені про той момент, коли мене збив п’яний водій… Через такого ж негідника я стала інвалідом. Скільки ще життів руйнують ті, хто сідає за кермо напідпитку.

— Ти маєш рацію, — погодився Філатов. — Біда в тому, що вони почуваються безкарними. Діти багатих батьків знають, що можуть уникнути відповідальності… Але, Ганночко, не хвилюйся. Я обіцяю, що той, хто зробив тобі це, відповість.

— Дякую вам за все, — щиро сказала дівчина.

— Відпочинь, моя хороша, — м’яко відповів лікар.

Раптом пролунав дзвінок у двері.

Це був Станіслав.

— Щось сталося? — запитав він, щойно зайшовши. — Чому ви не приїхали? Я дзвонив, але ви не відповідали.

Філатов втомлено пояснив ситуацію.

— Це жахливо! — обурився Полянський. — А як Ганна?

— Вона досі в шоці… — зітхнув лікар.

— Можна до неї?

— Звісно.

Коли Станіслав увійшов, Ганна одразу засяяла.

— Станіславе! Вітаю!

— Добрий вечір, Ганно.

Вони поговорили, і хлопець несподівано запитав:

— Можна запросити вас на прогулянку?

— Чому б ні? Якщо Сергій Андрійович дозволить…

— Звісно, їдьте, — відповів лікар. — Стасе, тільки обережно.

— Можете повністю довірити мені Ганну, — запевнив хлопець.

Станіслав вивіз дівчину на вулицю.

— Куди поїдемо?

— Просто прогуляймося…