Розділ 19

Сергій Андрійович і Ганна гуляли на свіжому повітрі до шостої вечора.

— Ганочко, думаю, нам варто повертатися в дім, — лагідно мовив Філатов.

Дівчина мовчки кивнула. Лікар обережно підняв її на руки й заніс у будинок. Посадив на диван і присів поруч.

— Як тобі прогулянка?

— Дуже сподобалася! Дякую вам… Я давно так добре себе не почувала, — щиро відповіла Ганна.

Філатов уважно подивився на неї, запитав.

— Коли це сталося, який діагноз тобі поставили мої колеги? Чи робили рентген хребта?

— Так, робили… Але де ті знімки, я не пам’ятаю. Лікарі сказали, що в мене перелом хребта, — тихо відповіла Ганна.

— Зрозумів .Нам потрібно зробити повторний рентген. Наголосив лікар.

— Добре. Робіть, що вважаєте за потрібне, — погодилася вона.

— Тоді завтра їдемо до моєї лікарні. Я попереджу персонал  моеї клініки, щоб усе підготували.  Зараз перевірю чутливість твоїх ніг пояснив Філатов.

Він дістав тонку медичну голку та мовив:

— Я буду легенько колоти тебе в різних місцях, а ти скажеш, чи щось відчуваєш.

— Гаразд, — погодилася Ганна, ці медичні маніпуляції робили їй багато разів.

Філатов почав обережно торкатися голкою її ніг.

— А тут відчуваєш?

— Ні…

— А тут?

— Теж нічого…

Коли він закінчив тест, м’яко сказав:

— Ти молодець. Тепер мені потрібно оглянути твою спину.

— Так, звісно…

Сергій Андрійович обережно допоміг Ганні зняти сорочку,  та лягти.Після ,чого дбайливо повернув її на живіт. Всі його рухи були делікатними та професійними.

Філатов, уважно оглянув її спину. У ділянці поперекового відділу хребта був помітний набряк. Він не торкався місця перелому

Лікар  торкнувся де був набряк кожен його рух був обережний, він обережно промасажував хребет.

Вона застогнала від болю.

— Тут боляче… —   прошипотіла Ганна.

— Я знаю, моя хороша, — м’яко відповів він. —  Через набряк посилюється біль, але ми з цим впораємось. Я тобі допоможу.

— Добре, на сьогодні все.

Вона подивилася на нього, і в її очах з’явився страх.

— У мене… усе дуже погано, так? Немає шансів, що я зможу ходити?

Сергій Андрійович серйозно подивився на неї.

— Ганночко, спершу потрібно зробити повторний рентген. Я не хочу давати тобі хибні надії. Перелом хребта — серйозна травма…

Дівчина мовчки кивнула.

— Зрозуміла… Дякую вам.

Філатов усміхнувся, намагаючись розрадити її.

— А зараз я хочу приготувати тобі смачну вечерю.

— Дякую, але… я зовсім не голодна…

— Ганночко, я розумію, що тобі важко. Але життя не закінчується, навіть у візку.

Дівчина подивилася на нього, і в її очах з’явилася тінь надії.

— Ви праві, лікарю… Просто я почуваюся такою безпомічною…

— Насправді ти дуже сильна, — тепло відповів він. — Головне — не здаватися. Якщо займатимешся по моїй методиці, з часом стане легше. Пообіцяв чоловік.

Ганна, подивилася на  Сергія Андрійовича, та мовила.

— Я буду робити все, що ви скажете. Дякую…

Вона раптом ледь усміхнулася.

— Ви казали, що приготуєте щось смачне? А знаєте… здається, я зголодніла.

Філатов засміявся.

— Оце інша справа! Сьогодні в нас буде паста карбонара.

— Ніколи не куштувала, — зацікавлено мовила Ганна.

— Сьогодні спробуєш, — усміхнувся лікар.

Ганна попросила допомогти їй пересісти у візок, щоб бути на кухні разом із ним. Вони рушили туди, й Філатов почав готувати. Він приготував спагеті, посмажив бекон, додав пармезан, вершки, яйце, цибулю й оливкову олію. Аромат наповнив кухню.

— Готово! — урочисто промовив він, розкладаючи страву по тарілках.

Ганна скуштувала й усміхнулася.

— Це неймовірно смачно! Дякую!

— Радий, що тобі сподобалося, — відповів Філатов.

— Ганночко, може, запросимо Стаса? — запропонував він.

Дівчина опустила погляд.

— Я не проти…

Філатов узяв телефон.

— Стасе, привіт! Хочемо запросити тебе на вечерю.

— Залюбки! Я скоро буду, — відповів Полянський.

За годину він з’явився на порозі з букетом червоних троянд і тортом. Простягнув квіти Ганні.

— Це вам.

Вона розгублено глянула на нього, її щоки залилися рум’янцем.

— Дякую, Станіславе… Вони прекрасні.

Полянський теж трохи розхвилювався.

— Молоді  люди, прошу до столу— з усмішкою запросив Філатов.

Вони сіли за стіл.

— Сергію Андрійовичу, у вас талант кухаря! — похвалив Стас.

— Дякую, Стасе, — усміхнувся лікар.

Після вечері ще довго розмовляли. Коли Полянський подивився на годинник, зітхнув:

— Дякую вам за чудовий вечір. Але мені пора.

Він поглянув Ганні в очі.

— До завтра.

— Дякую, що приїхали, — тихо відповіла вона.

Коли Стас пішов, Філатов звернувся до Ганни:

— Тобі потрібно відпочити.

— Ви маєте рацію… Я трохи втомилася.

Лікар відніс її в кімнату, зробив укол і тихо мовив:

— Якби не ти, моє життя було б пустим…

Ганна подивилася на нього, її очі з'явилися сльозами.

— А без вас не змогла б я…

— А я без тебе… — тихо відповів Філатов. — Спи, моя хороша.

— Дякую… На добраніч…

Він вийшов, зайшов до своєї кімнати, ліг на ліжко й заплющив очі…