Розділ 18

Наступного дня Філатов прокинувся о шостій ранку. Його охопило сильне бажання випити. Після смерті своєї сім’ї він почав зловживати алкоголем. Спочатку це були невеликі дози, згодом — більші, а потім усе вийшло з-під контролю. Але після того  як він знову нещодавно почав оперувати,  усвідомив: настав час зупинитися. Алкоголь — не вихід. Він твердо вирішив більше не пити.

Але цього ранку спокуса була надто сильною. Йому здавалося, що тільки один ковток зможе заглушити тугу, яка знову накрила його. Філатов пішов на кухню, відкрив холодильник і дістав звідти пляшку горілки. Налив у склянку, підніс її до губ…

— Сергію Андрійовичу… — тихий голос Ганни змусив його завмерти.

Філатов стиснув пальці навколо склянки, потім повільно поставив її на стіл і глибоко зітхнув.

Він зайшов до кімнати дівчини.

— Ганочко, я тут чоловік відразу зрозумів що їй зле, він підбіг та мовив зараз потерпи моя хороша,

Ганна важко дихала. Її обличчя було блідим, а в очах застиг біль.

— Вибачте, лікарю… — тихо сказала вона, — але мені дуже погано… Біль у хребті… занадто сильний… Я більше не можу терпіти. Будь ласка… Можете зробити знеболювальне?

Філатов швидко взяв ампулу, відкрив її, наповнив шприц і зробив укол.

— Потерпи, зараз стане легше.

Ганна кивнула стискаючи руку лікаря дивлячись йому у очі сказала.

— Дякую…

Філатов сідів поруч і на мить замислився.

— Це я тобі дякую, дівчинко… Якби не ти, я зараз би знову напився.

Він гірко посміхнувся.

— Я багато разів намагався повернутися до роботи… Але одного разу моя спроба знову оперувати ледь не закінчилася для пацієнта смертю .З того часу страх не давав мені взяти скальпель до рук. Але зовсім недавно перший раз за рік я знову почав оперувати розповів чоловік.

Ганна уважно слухала, а потім тихо сказала:

— Сергію Андрійовичу, ви пережили страшну втрату. Те, що вам важко повернутися до звичного життя, — це природно. Але ви сильні. Ви можете врятувати ще багато життів… І я вірю, що ви зможете допомогти мені.

Вона подивилася йому в очі продовжувала говорити.

 — Я пам’ятаю вас ще з дитинства… Ви часто приїздили до нас разом із дідусем. Тоді ви були таким же добрим і щедрим, як і зараз. Дідусь дуже любив вас, — з теплом у голосі сказала дівчина. — Я завжди щиро вас поважала. Для нього ви були найкращим другом.

Вона зробила коротку паузу, зітхнула й тихо продовжила:

— Ви забрали мене до себе, в усьому допомагаєте, не залишили саму… Сергію Андрійовичу, ви мені дуже потрібні, — мовила вона, ледь стримуючи емоції. — Дякую вам...

на очах Сергія Андрійовича з'явилися сльози.

— Дякую, Ганочко… Дякую, що віриш у мене. 

— Я не просто вірю, — тихо відповіла дівчина. — Я знаю, що ви зможете.

Філатов усміхнувся й легенько торкнувся її руки.

— А зараз, моя хороша, час снідати.

— Дякую, — Ганна ледь помітно посміхнулася.

Сергій Андрійович пішов на кухню, дістав з холодильника яйця, молоко, свіжий помідор. Він швидко приготував омлет, виклав його на тарілку й приніс до кімнати.

— Ганочко, ось твій сніданок.

— Дуже смачно пахне!

Лікар допоміг дівчині поїсти. Коли вона з’їла все до останнього шматочка, він сказав:

— Молодець. Бачу, у тебе з’являється апетит, а це дуже добрий знак.

— Це ви так добре на мене впливаєте, — з ніжністю в голосі сказала Ганна.

— Я казав тобі, що потрібно буде почати робити фізичні вправи…

— Так, пам’ятаю сказала дівчина.

— Але не сьогодні. Ти перенесла сильний біль, тому реабілітацію відкладемо на завтра.

— Добре, як скажете погодилася Ганна.

Вона зробила паузу, а потім несміливо запитала:

— Лікарю… Ми можемо знову поїхати на прогулянку до саду?

— Авжеж, — посміхнувся Філатов.

Він допоміг їй одягнутися, пересадив у візок і вивіз на подвір’я. Сонце лагідно зігрівало землю, легкий вітерець ворушив листя.

Ганна дивилася на яскраві троянди, вдихала їхній ніжний аромат і посміхалася.

Її обличчя виглядало щасливим.