Розділ 16

Філатов провів Полянського та повернувся в дім. Він зайшов до кімнати дівчини, підійшов до неї ближче та сів на ліжко. Ганна уважно дивилася на лікаря.

— Сергію Андрійовичу, — сказала дівчина, — дякую вам за все. За те, що організували похорон, за те, що підтримуєте мене, за вашу турботу.

Філатов відповів:

— Ганочко, я дуже радий тобі допомогти. Завдяки тобі я зрозумів, що зможу ще багато чого зробити в житті.

—  Завдячуючи вам я зрозуміла, що зможу жити далі, незважаючи ні на що, — сказала Гана.

Від її слів у Сергія Андрійовича на очах з'явилися сльози.

— Вже завтра почнемо твою реабілітацію, — сказав Філатов. — Спеціальні вправи допоможуть зміцнити твої руки, м’язи спини та ніг.

— Добре, я на все згодна, — відповіла Ганна. — Робіть усе, що вважаєте за потрібне, я вам вірю.

— Дякую тобі за довіру, — сказав Сергій Андрійович. — Але все залежить не тільки від мене як від лікаря, а й від тебе. Ти повинна докласти зусиль, щоб тобі стало краще.

— Я намагатимусь, — пообіцяла Ганна.

— От і добре, Ганочко, — відповів Філатов. — Разом у нас усе вийде.

— Так, — погодилася дівчина.

— А зараз я пропоную тобі поїсти, а потім виїдемо надвір погуляти. Але спершу — поїсти, — наголосив чоловік.

Дівчина подивилась чоловікові у очі  посміхаючись сказала з задоволення, це чудово радісно відповів Сергій Андрійович.

Філатов пішов на кухню, дістав із холодильника шматок уже готового курячого м'яса, розігрів його та налив апельсинового соку. Потім він поставив їжу на тацю та приніс її Ганні. Порізав м’ясо ножем, узяв виделку, наколов шматочок і подав дівчині.

Ганна з’їла трохи й сказала:

— Дуже смачно, дякую, але я більше не можу, наїлася.

— Добре, — відповів Сергій Андрійович. — Випий трохи соку.

Він узяв склянку й допоміг дівчині зробити ковток.

Після того як Філатов нагодував Ганну, він сказав:

— Ось і добре. Давай зараз поїдемо на прогулянку.

Дівчина ні в чому не заперечувала Філатову, а з вдячністю приймала все, що він для неї робив.

Сергій Андрійович допоміг Ганні вдягтися та пересісти в інвалідний візок. Потім вивіз її надвір. Вона ще була дуже слабкою, тож сама керувати візком не могла, і їй допомагав Філатов. Він привіз її в свій гарний сад, що знаходився на подвір’ї його дому. Навколо росли троянди червоного, білого та рожевого кольорів.

— Дякую, Сергію Андрійовичу, тут дуже гарно й затишно.

— Усе це зробила моя дружина, — відповів Філатов.

— Ваша дружина гарна господиня, — сказала Ганна.

— Так, це правда, — погодився Сергій Андрійович.

— Троянди — це моя слабкість, — зізналася дівчина. — Чесно кажучи, я вже забула, що таке насолоджуватися життям. Завдяки вам я відчуваю себе добре, як давно вже не почувалася.