Розділ 14

— Ганно, я вірю, що у вас усе зміниться на краще.

— Навряд чи… — тихо відповіла вона, опустивши погляд. — Я більше ніколи не зможу ходити, моя найдорожча людина померла, а ви говорите, що все зміниться? Ніколи! — її голос тремтів від болю. — Нічого вже не буде, як раніше…

— Гано, я розумію ваш стан, — спробував заспокоїти її молодий чоловік.

— Раптом дівчина,спалахнула піднімаючи на нього повні сліз очі. — Ви не можете мене зрозуміти, тому що ніколи не були на моєму місці!

Її голос зірвався на істерику.

Стас збентежено опустив голову:

— Вибачте… Я не хотів вас образити.

Дівчина закрила обличчя руками й заплакала.

Сергій Андрійович, почувши її плач, підійшов і запитав:

— Що сталося, моя хороша?

— Стасе, тобі краще піти, — Сказав  Філатов 

Стас різко підвівся зі стільця й пішов до виходу. Філатов рушив за ним.

— Сергію Андрійовичу, пробачте… Я не хотів її образити, чесно. Я нічого поганого не сказав… — виправдовувався Станіслав.

Полянський мовчки кивнув  сказав постарайся зрозуміти їй зараз не просто - Так все добре мені вже час йти відповів молодий чоловік, Поляскій вийшов 

Сергій Андрійович повернувся до кімнати.

— Як ти? — лагідно запитав він, сідаючи поруч.

— Пробачте… Мені так соромно, — сказала Гана.—  Сама не розумію, чому так поводжуся. Я втомилася… мені дуже погано… — зізналася вона, знову заплакавши. — Я більше так не можу…

Філатов підійшов ближче, обійняв її.

— Все, заспокойся. Тихо, моя хороша… — м'яко прошепотів він, гладячи її по руці.

Він простягнув їй заспокійливе. Ганна слухняно випила його, витерла сльози й тихо подякувала лікарю.

Філатов подивився на неї й задумливо промовив:

— Я не розумію, чому твій дідусь не розповів мені, що тебе збила машина. Чому він приховав це від мене?

— Тому що тоді вас не було в місті… Ви були в Швейцарії, — тихо відповіла дівчина.