Розділ 14

— Ганно, я вірю, що у вас усе зміниться на краще.

— Навряд чи… — тихо відповіла вона, опустивши погляд. — Я більше ніколи не зможу ходити, моя найдорожча людина померла, а ви говорите, що все зміниться? Ніколи! — її голос тремтів від болю. — Нічого вже не буде, як раніше…

— Гано, я розумію ваш стан, — спробував заспокоїти її молодий чоловік.

— Раптом дівчина,спалахнула піднімаючи на нього повні сліз очі. — Ви не можете мене зрозуміти, тому що ніколи не були на моєму місці!

Її голос зірвався на істерику.

Стас збентежено опустив голову.

— Вибачте… Я не хотів вас образити.

Дівчина закрила обличчя руками й заплакала.

Сергій Андрійович, почувши її плач, підійшов і запитав:

— Що сталося? Моя хороша.

— Стас, тобі краще піти, — Сказав  чоловік.

Стас різко підвівся зі стільця й пішов до виходу. Філатов рушив за ним.

— Сергію Андрійовичу, пробачте… Я не хотів її образити, чесно. Я нічого поганого не сказав… — виправдовувався Станіслав.

Літній  лікар подивився на молодого чоловіка й тихо мовив:
— Постарайся зрозуміти,їй зараз непросто.
— Так, усе добре. Мені вже час іти, — відповів молодий чоловік сказавши це він пішов. Сергій Андрійович повернувся до кімнати.

— Як ти? — лагідно запитав він, сідаючи поруч.

— Пробачте… Мені так соромно, — сказала Гана.—  Сама не розумію, чому так поводжуся. Я втомилася… мені дуже погано… — зізналася вона, не стримуючи сльози. — Я більше так не можу…

Сергій Андрійович обійняв її.

— Все, заспокойся, моя хороша… — м'яко прошепотів він, гладячи її по обличчю витираючи сльози.

Він простягнув їй заспокійливе. Ганна слухняно випила тихо сказала дякую вам.

Філатов подивився на неї й задумливо промовив:

— Я не розумію, чому твій дідусь не розповів мені, що тебе збила машина. 

— Тому що тоді вас не було в місті… Ви були в Швейцарії, — тихо відповіла дівчина.