Розділ 13

-Я радий, що можу бути тобі корисним,- відповів Сергій Андрійович. Дівчина заспокоївшись сказала,- дякую вам. -Ну, добре,- відповів чоловік. - Давай зараз зберемо твої речі та поїдемо в мій дім. Тобі сподобається, я обіцяю,- запевнив Філатов. За годину всі речі Ганни були в машині. Філатов взяв дівчину на руки та посадив в свою машину. Через три години чоловік привіз дівчину до свого дому, заніс Ганну на руках в дім і відразу показав їй її кімнату. Це була кімната його дружини. В центрі неї стояло велике двоспальне італійське ліжко білого кольору. Праворуч великий шкаф. В кімнаті було три великих вікна, а на них висіли штори з ламбрикенами зеленого кольору. Шпалери в кімнаті були підібрані під штори - теж зелені. Сергій Андрійович сказав, поклавши дівчину на зручне ліжко,-  ця кімната тепер твоя, Ганночко. Почувайся як в дома, бо відтепер це - твій дім,- м'яко сказав чоловік. Дівчина подивилася навкруги і сказала,- Тут дуже затишно, усі меблі, штори та все інше підібране зі смаком. -Дякую тобі, моя хороша,-сказав лікар,- але я тут ні до чого, Інтер"єр цієї кімнати обирала моя покійна дружина. Після того, як її не стало, я тут нічого не чіпав. Дівчина подивилась на Філатова й тихо сказала,- Мені дуже шкода, я дуже вдячна вам за те, що ви робите для мене. В дім лікаря подзвонили. Філатов сказав,- Зачекай, мила, я піду подивлюся хто там прийшов. -Добре,- відповіла дівчина. Чоловік подивився у домофон з камерою. Це був Полянській. Філатов видкрив молодому чоловікові двері, той ввійшов і сказав,- Сергій Андрійович, вибачте, що без дзвінка. Щось сталося, Стас?- спитав Філатов. -Ні, все добре, я прийшов сказати що все організув. Похорона церемонія відбудеться завтра, о десятій годині ранку. Також я дізнався де раніше працював покійний, поїхав та запросив його колег на похорон. - Дякую, Стасе,- сказав Сергій Андрійович. Більше родичів у нього не має, син с дружиною загинули двадцять шість років тому в автокатастрофі,- продовжував розповідати молодий чоловік. - Я зрозумів, Стас, дякую тобі за допомогу.-Завжди звертайтеся,- відповів Станіслав. -Сергій Андрійович, ви забрали дівчину до себе?- запитав він, побачивши біля порогу інвалідний візок Ганни. -Так, вона тепер буде жити в моєму домі,- відповів чоловік.- А можна я зайду привітася з Ганною? -запитав Полянській. -Так, звісно,- відповів Філатов,- проходь. Молодий чоловік дуже добре знав де яка кімната в домі, тому що багато разів бував у Філатова вдома.- Стасе,  Ганна в кімнаті дружини,- сказав чоловік. Полянській увійшов в кімнату, де лежала дівчина.- вітаю, Ганно. Дівчина подивилася на молодого чоловіка та відповіла,- Добрий день, Станіславе. На її обличчі з"явилася ледве помітна посмішка. -Як ви себе почуваєте?- спитав молодий чоловік. -По-різному,- з сумом відповіла Ганна.- На жаль, в моєму житті мало приводів для радості, визнала дівчина.- Спочатку травма хребта, потім смерть дідуся,- продовжила говорити Ганна. Вона сама не розуміла чому вона так відверто розповідала про себе Стасу. А він сидів на стулі поряд с ліжком, на якому лежала Ганна. Він дивився їй в очі та слухав. Станіслав відчував дуже дивні почуття. Від хвилювання його сердце билося так, начебто мало вистрибнути. Його дуже притягувало до дівчини, хоча він бачив її другий раз у житті. Він не розумів, чому це відбувалось. В свої двадцять дев"ять років у чоловіка були відносини з дівчиною, але вона покинула його тому, що їй не подобалося, що Станіслав цілими днями працював в лікарні Сергія Андрійовича. Але те, що відчував чоловік зараз, таке було в нього перший раз у житті.