Розділ 5

-Ви нічого не розумієте, мое життя пішло шкереберть. З того часу я більше не можу ходити, воно наче розкололось на до та після. -Подивiться на мене- я жалюгідна?-виплескувала свої емоції Ганна. Сергій Андрійович дивився на дівчину зі співчуттям. - Залиште мене у спокої, йдіть,- просила Ганна. -Ви прийшли для того, щоб формально висловити свое співчуття, тепер можете йти з чистим сумлінням,- сказала Ганна. Вислухавши слова дівчини Сергій Андрійович відповів,- Ганно я розумію твій стан, бо сам нещодавно втратив сім'ю. Скажу тобі чесно, я досі не можу з цим змиритися. Менi дуже боляче,- визнав Сергій Андрійович.- Я зараз тут для того, щоб допомогти тобі, бо я насправді цього хочу. Крім того, я - Лікар,- тихо та спокійно сказав Філатов. -Мені вже ніхто не допоможе, зі смутком відповіла Ганна. - Чи ви зможете зробити так, щоб я змогла ходити? -запитала дівчина. - Мені потрібно вас оглянути, після цього я зможу зробити висновок, чим я можу вам допомогти,- пояснив Сергій Андрійович. -Зараз, Ганночко,- лагідно сказав чоловік,- вам самій залишатися не можна, тому прошу, поїхали. Я пропоную вам пожити в моєму домі. Дівчина здивовано подивилася на Філатова й тихо сказала- в якому статусі ви хочете забрати мене до себе, що я повинна робити? -Нічого,- відповів Сергій Андрійович. -Я буду піклуватися про тебе. Тобі потрібнi належне лікування та догляд, i я, як лікар, можу тобі все це дати. -А ще, я буду тебе підтримувати морально. Організацію похорон я беру на себе,- запевнив чоловік. Будь ласка, дозволь бути поруч з тобою. Всі ці слова чоловік говорив на великий відстані.- Ні, відповіла Ганна,- мені не потрібна допомога, я нікого не хочу бачити. Мое життя скінчилось. Я хочу померти,- твердо вимовила дівчина. -Що ж ти таке кажешь, дівчинко?!- зi сльозами вигукнув Сергій Андрійович. - Якби ж ти знала, як би я хотів, щоб моя донечка була жива, навіть, якщо сиділа б на візку, як ти, але жива, чуешь?- голосно сказав Філатов.- Ти будеш жити, кохати, мріяти! Ти можеш багато чого, якщо тільки захочишь, ти не повинна задаватися!- продовжив говорити лікар. -Якщо ти хочешь, я піду, але дозволь відвезти тебе додому, туди, де ви жили з дідусем. Вона тихо сказала,- мені однаково, робіть що хочете. Iї обличчя було наче мертве, на ньому не було жодних емоцій.