Розділ 12

Місіс і містер Тейлор, того ж вечора зняли відео-звернення для преси і фанатів. А Генрі, як обіцяв, зробив все, щоб будь-які новини, коментарі, статті, зникли із Інтернету й інших джерел. Тобто проблема була вирішена. Всі заспокоїлися.

Всі крім мене й Елайзи.

Від тоді пройшов тиждень, а ніякі ідеї до голови не приходили. Це було надзвичайно погано, тому що сьогодні зранку ми випустили наш альбом. В честь цього ввечері планувалася вечірка. А післязавтра ми мали покинути будинок-студію, зустрічаючись тепер для репетицій та підготовки до туру, в залі театру або студії Роббі.

Потрібно було негайно щось робити.

- У нас лишилося буквально кілька днів. Потім впливати на їх стосунки буде набагато важче. – ходячи по кімнаті говорив я. – Схоже твоя актриса з її фото погано відіграла.

- Ні. Справа не в цьому… Просто Мар’яна - дурепа. Пробач, але так і є. – сказала Елайза, фарбуючись біля дзеркала. – Я думала, що вона хоча б пощочину йому дасть, влаштує скандал…

- Та сто відсотків влаштувала, тільки потім, коли вони були на одинці. – я задумався. – А після ця парочка, посварившись, як завжди, палко помирилася. Чорт!

- Не гарячкуй. Ми щось обов’язково вигадаємо. І вже після цього їхньому, до нудоти милому, щасливому коханню прийде остаточний крах. – дівчина нафарбувала губи, а тоді оглядаючи своє відображення продовжила. – Треба щось дуже рішуче і категоричне. – вона повернулася до мене. – Я обов’язково щось придумаю. Обіцяю, що виїжджати звідси місіс і містер Тейлор будуть вже не разом.

***

Сьогодні у будинку-студії було дуже гучно. Зібралися всі, хто так чи інакше, були пов’язані з випуском альбому.

- У мене  тост. – піднявши склянку, сказав Марк. – Давайте вип’ємо за те, щоб «Love’s stories» і нас усіх чекав величезний успіх. А я впевнений, що так і буде!

Ми підняли напої до гори, а за тим випили.

- Маленька, ти не втомилася, не замерзла? – обійнявши і поцілувавши в голову, запитав у Мар’яни Генрі.

- Та годі тобі. Припини. – закотивши очі сказала дівчина.

- Що припинити? Обіймати і цілувати тебе? – він відійшов від неї на крок. – Гаразд, не буду.

- Ану повернув руки на місце. – схвативши його за футболку, потягнула дівчина його на себе. - Я не про це. Я про те, щоб ти припинив переді мною винувато присмикатися. Мене це дратує.

- Як скажеш. – посміхнувся чоловік, і сильно прижавши її до себе поцілував.

- Хм… У мене дивне відчуття, що щось таке колись уже було…

- Ем… Перший наш спільний ранок. Пам’ятаєш?

- Ох, точно! А хіба ж таке забудеш. – прикусивши губи промовила вона.

- Ага. Приїдемо додому, треба буде повторити. – дивлячись на неї палким поглядом сказав чоловік.

Мар’яна сором’язливо опустила голову знову закусивши губи.

- Обожнюю, коли ти така…

- Містер Тейлор, тримайте себе в руках. Ми все таки не самі.

Я дивився на них, і мені хотілося кричати. Хотілося підбігти, видерти її з його обіймів, і прижати до себе.

Мене всього перекосило. Я міцно зжав у руці склянку, що здавалося ще секунда і вона трісне.

Мій стан помітила Елайза:

- Мар’яна, може підемо по чай і торт? – підійшовши до них запитала вона.

- Так. Думаю, вже можемо приступити і до десерту.

Дівчина, піднявшись на носочках, чмокнула Генрі у губи і попрямувала з Елайзою на кухню.

***

Я, наспівуючи, займалася тортом і викладала на тарілки різні солодощі. Елайза тим часом готувала чай.

- Ем… Дозволь запитати… - перервала мене дівчина.

- Питай.

- Як ти так легко вибачила Генрі? Я б рвала і метала все навкруги.

- Ну… Насправді мене це досі інколи кусає в середині, але, по-перше, це не його вина. Не він поліз до тієї «фанатки», а вона до нього. По-друге, це його робота – контактувати з людьми, фотографуватися з ними, інколи обійматися. Правда, до поцілунків ще не доходило. – трохи сердито сказала я. – По-третє, і найголовніше, я люблю його, а він любить мене. Я впевнена у цьому і довіряю своєму чоловікові. Тому ніколи не повірю, хіба на власні очі побачу, що Генрі може мене зрадити.

- Ого… Як все… аргументовано…

- Так. Я намагалася максимально чітко відповісти, щоб ми більше не піднімали цю тему. І я, до речі, закінчила. – поклавши останнє тістечко на тарілку, відповіла я.

- Я тебе зрозуміла. Мені ще потрібно дві хвилинки.

Згодом ми вийшли в сад, принісши гостям чай і смаколики.

До нас відразу підійшов Річард з Генрі і допомогли все поставити на столик.

Усі взяли по чашці теплого напою, і попиваючи його, продовжили розмовляти, жартувати, голосно сміятися, а потім ще й співати.