Розділ 11

Сьогодні був заключний день запису альбому.

Макс свою пісню записав, і приєднався до інших учасників групи, які з продюсером обговорювали останні деталі перед виходом усього альбому.

Пізніше, вони мали записати ще спільні партії для наших з Уайтом пісень. А поки що, на одинці з Роббі, ми готувалися до запису моєї пісні.

Мене розривало від хвилювання, тому що цей трек я вже співала сольно.

- У тебе все вийде! – сказав звукорежисер, перед тим як увімкнути запис. – Ти гарна, крута, талановита – пам’ятай про це.

- Дякую. – посміхаючись відповіла я.

- Готова?

- Ну… так. Готова.

Заграла музика.

Спочатку від переживань мій голос чутно дрижав. Та вже наступний куплет, я стала співати трохи впевненіше.

- Спробуємо ще раз. – промовив Роббі. – Розслабся. Уяви, що ти на сцені, постарайся відчути фантастичну енергетику, яка лине від людей, які захоплюються тобою. Кайфуй.

- Добре.

Я закрила очі, глибоко вдихнула, видихнула, а тоді поглянувши на чоловіка, кивнула.

Тепер хвилювання стало майже не помітним, дрижання не було.

Я очистила голову від лишніх думок, страхів, і отримуючи задоволення, виливши всі свої емоції, змогла, по словах Роббі, гарно заспівати.

- Зовсім інша справа! Це було супер. – сказав він. – А тепер, запишемо, ще один останній дубль. Втретє має вийти ще краще.

- Вибачте, що перериваю, – у кімнату зайшла Елайза, – але у нас виникла проблема.

- Мар’яна, - нажавши кнопку на апаратурі заговорив звукорежисер, - потім продовжимо. Можеш, будь ласка, підійти до нас.

Я кивнула головою, а тоді, знявши навушники, за кілька секунд вийшла.

- Ем… Дещо сталося… - явно хвилюючись говорила Елайза. – Та ти не кіпішуй відразу…

- Що таке? Ти мене лякаєш… - занепокоєно дивилася я на неї.

- Є одна проблема, яка може повпливати на успіх альбому… Але справа не лише в цьому…

- Та що сталося кінець-кінцем?!

- Про це тобі потрібно поговорити з Генрі…

***

Сьогодні я цілий день мотався по місту в справах. Та попри свою зайнятість, єдине, про що я міг думати - це Мар’яна.

Коли я їхав з дому, вона ще солодко спала. І ця картина, моєї сонної, милої, та шалено гарної дружини, не давала мені спокою. Я хотів чим скоріше все вирішити і повернутися додому.

Ми з хлопцями, зазвичай, по черзі їздили у центр, щоб вирішити всі необхідні питання зв’язані з групою.

Сьогодні це належало зробити мені.

Спочатку я поїхав на студію до Роббі. Потім зустріч з продюсером та режисером, з яким зніматимемо кліпи. А після, остання точка – фірма, яка шиє нам костюми - вияснити, яка ситуація із підготовкою ескізів для майбутнього туру.

Це все трохи виснажувало, але одночасно приносило велике задоволення.

І от, натхненний, хоч і втомлений, я вийшов із останнього пункту призначення.

- На сьогодні, нарешті, все. –  видихнув я. – Треба зателефонувати моїй місіс Тейлор.

Та я тільки встиг дістати свій телефон з кишені штанів, як до мене підбігла якась дівчина років двадцяти п’яти:

- Генрі Тейлор? Це справді ви?

«Тільки не зараз…»

- О, Боже! Таки справді ви! – мало не кричала вона.

«Ну гаразд...»

- Доброго дня. Він самий. – натягнув посмішку я.

- Пробачте за мою емоційність, але я величезна ваша фанатка! Можна фото, будь ласка?

- Звичайно.

Дівчина дістала телефон зі своєї сумочки, і підійшла ближче до мене. Я ж поклав їй на плечі руку, трохи приобнімаючи.

Кілька натисків на кнопку на екрані, і я вже зібрався прощатися, але…

Ця фанатка міцно хапає мене за шию і впивається у губи.

- Що ви собі дозволяєте?! – підвищеним тоном, але так щоб не привернути увагу прохожих, вигукнув я. – Не смійте навіть наближатися до мене! Інакше подам в суд за переслідування! – швидкими, сердитими кроками я попрямував до машини.

***

Я вийшла в сад, де за столиком сиділи New і їх продюсер.

Генрі побачивши мене, піднявся з-за столика і мені пішов на зустріч:

- Маленька…

- Що відбувається? Про що таке мені треба з тобою поговорити?

- Я тобі зараз щось покажу, але зразу кажу, це провокація і не правда! Чуєш?! Я люблю тільки тебе! – тримаючи мене за руки говорив він.

- Генрі. Не дратуй мене. Показуй вже нарешті!