Розділ 9

Як і кожного ранку, о восьмій задзвонив будильник. Я, щоб не розбудити чоловіка, який поряд ще солодко спав, швидко його вимкнула, а тоді кілька хвилин ще полежавши, поцілувала Генрі і тихими кроками підійшла до вікна.

Я відгорнула край штори, й у обличчя вдарило яскраве сонячне проміння, від якого я зажмурилася, але на обличчі була посмішка.

На Тейлора теж потрапило трохи світла: він накрився ковдрою з головою. Я відразу відпустила шторку, закривши вікно, щоб не заважати його сну.

«День обіцяє бути чудовим.» - подумала я, і накинувши халат, пішла у ванну, а після попрямувала на низ пити каву.

Ще у коридорі було чутно, брязкіт посуду і шум каво-машини із кухні: Річард, рання пташка, як зазвичай вже давненько не спав.

- Добрий… - хотіла привітатися я, але шоковано застигла, - ранок…

На столі стояв букет червоних троянд, дві чашки ароматної кави, запах якої відразу приємно вдарив у ніс, а біля плити порався Вілл, готуючи сніданок.

- Добрий ранок, Сонечко. – з посмішкою зустрів мене співак. – Я тут нам кави зробив. Знав, що ти скоро прокинешся. – а тоді щось пригадавши, майже вигукнув, - О! Там, до речі, для Генрі запрошення надіслали на відкриття  ресторану. Це там де я маю виступати на цих вихідних. Зараз принесу. – чоловік вибіг з кухні, а за пів хвилини вже повернувся з конвертом. – Передасиш, будь ласка?

- Ага… - відповіла я, та ніяк не могла здвинутися з місця. У середині було дивне відчуття схоже на дежавю.

«Троянди… кава… конверт…» - проговорила я в думках – «Явно щось схоже вже було…» - і тут нарешті я пригадала.

Більше двох років тому

Сьогодні зранку мене розбудив Річард:

- Я там сніданок приготував. Так що піднімайся.

- Ні… Не хочу. У мене місяць відпустки, так що на роботу мені не треба, а значить можу повалятися.

- Я для тебе підготував там сюрприз, а ти кажеш не піду? Вставай!

- Сюрприз? – я на декілька секунд задумлася. – Ні, все одно не піду.

- От значить як? Добре. – він скинув ковдру, а тоді взяв мене на руки, і поніс.

- Що ти робиш? 

- Не хочеш іти сама значить я тебе понесу.

- Ти точно божевільний!

- Все завдяки тобі. – чоловік посміхнувся.

У кухні на столі стояв букет моїх улюблених червоних троянд, а також пахла кава.

- Річард… У мене не має слів… Ти… - я кинулася йому на шию.

- Прошу, сідайте пані. Ось Ваш омлет і кава. Приємного апетиту!

- Омлет… - прошепотіла я, та застигла, бо мене перенесло думками у наш перший ранок з Генрі, з яким ми недавно розійшлися.

- Сонечко? Ти сьогодні якась дивна… - Вілл привів мене до тями.

- Та я не знаю, буває ж часом таке… Настрій якийсь сьогодні не дуже.

- Щось сталося?

- Ні. Можливо це через той кошмар… Я його хоч і не пам’ятаю, але схоже він був дуже не хорошим, що аж наніс відбиток на мій настрій.

- Зрозуміло. Ну, нічого. Я постараюся змінити твій стан. – співак встав і кудись пішов, а згодом повернувся із конвертом у руках, протягнувши мені його.

- Це що? – здивовано запитала я.

- Подивися… - хитро промовив чоловік. 

Я відкрила конверт і витягла з-відти два невеликих прямокутні листи паперу. А коли зрозуміла що це, то мало не знепритомніла.

- Це… Це… Квитки на літак у Лондон? – шоковано запитала я.

- Ага. Я ж знаю, що це була твоя мрія. Раніше нам все ніяк не вдавалося туди разом злітати, але цього разу…

- Річард, ти найкращий! – я підбігла до нього міцно обійняла і поцілувала.

- То як? Мені вийшло підняти тобі настрій?

- Ти ще питаєш?

- Мар’яна, з тобою все добре? – підійшов до мене Річ.

- Так, так, просто… задумалася… - прийшовши до тями відповіла.

- Про що, якщо не секрет?

- Та так… дрібниці. – «Ще подумає, що я ненормальна…».

- Ну, гаразд. Сідай. Зараз буде готовий омлет. Будеш снідати?

- Омлет? Мене це лякає… Як в паралельну реальність потрапила? – пробурмотіла я під ніс.

- Що ти кажеш?

- Та це просто думки в голос. Ні. Дякую. Я просто вип’ю кави. – спробувала посміхнутися я, але та посмішка вийшла дуже напруженою.

- Даремно. Але як знаєш.