Розділ 6

Сьогоднішній день у будинку студії почався гучно…

- Я вкотре тобі повторюю: так, Річард мене обійняв, але це нічого такого не значить! Ми друзі, і не більше! – кричала я. – Мені наснився кошмар, я не могла заснути і тому пішла попити води, а там сидів Річ. Ми перекинулися парою слів. Я розповіла про свій сон, і щоб заспокоїти, він мене обійняв. От і все!

- Він не міг тебе підтримати словами?  – продовжував настоювати Генрі.

На годиннику була година десята, тож ніхто вже не спав. Більше того всі повиходили з своїх кімнат і прекрасно чули нас.

- Прокидаюся – тебе немає. Спускаюся вниз, а там ти в обіймах «друга», з якимсь у тебе колись були стосунки, між іншим! – продовжував Тейлор.

- О Боже! Та почуй мене, нарешті! Я люблю тільки тебе! Річард мені не більше чим друг. Я не маю до нього ніяких почуттів. Досить ревнувати!

Гарді і Макс глянула на Вілла.

- Не можу!

- Та чому?!

- Бо я люблю тебе!

- І я тебе люблю!

Ми мовчки застигли сверлячи поглядом я його, а він мене. Кілька секунд дивоглядок, а тоді у шаленстві кинулися один до одного, жадно цілуючись.

- Щось занадто тихо… - прошепотів Уайт.

- Невже хтось когось убив? – прислухаючись заговорив Рейнольдс.

- Якщо й так, то скоріш за все Мар’яна вбила Генрі. – прикривши рот рукою засміявся Макс.

- Ага. – так само стримуючи сміх підтвердив Гарді.

- Та годі хлопці. Я думаю, нам не варто підслуховувати. – не витримавши, штурхнув друзів Річард. – У нас є чим зайнятися. Треба починати підготовку до вечірнього пікніку, а вам ще по дружин їхати.

- Ну гаразд. Пішли. – прошепотів Гарді.

Макс підтверджуючи кивнув, і чоловіки тихо попрямували по сходах, униз.

***

Ми з друзями нарубали дров, винесли столика у сад і все потрібне для барбекю. Після вони поїхали по дружин, а я, наливши собі соку, сидів у кріслі-мішку біля басейну:

«Немає ніяких почуттів…

Просто друг…

Я і так прекрасно це знав і бачив, проте, ці слова так різанули по серцю, ніби справді хтось проколов його ножом.

Можливо, тому, що це пролунало з її уст?» - я вкотре підняв очі і подивився на ворота – «Чорт! Де ж та Елайза?!».

- Виглядаєш свою подругу? – почувся голос Мар’яни за спиною.

- Можна й так сказати… - я підскочив так ніби мене застали на гарячому.

- Я тебе налякала? – вона підійшла і сіла на сусідньому кріслі.

- Не зовсім… А Генрі не буде проти, що ти зі мною тут сидиш?

- Значить, ви таки чули як ми сварилися… - опустивши погляд промовила Мар’яна.

- Та, чесно кажучи, важко було не почути. – всміхнувся я.

- Пробач, будь ласка. – досі не піднімаючи очі говорила дівчина. – Виявляється, Генрі прокинувся, коли я вийшла з кімнати, й спустився вниз, перевірити де я поділося. Тоді то він і побачив, що ти мене обійняв. Ну, і в результаті – ревнощі і ранкова сварка.

- Ти ж… - важко було вимовити це, але я таки запитав. – Ти ж сказала йому, що ми… ми друзі, і що я просто підтримав тебе?

- Сказала, та він не відразу мене почув. – на кілька секунд запала незручна пауза. - Ти не подумай. Він ніякої поганої думки про тебе не має, і не ображається точно, та звичайно  ж минуле десь таки мало прорватися. Я знала, що рано чи пізно так буде.

- Але ж ви помирилися?

- Так. Помирилися… - вона трохи зніяковівши посміхнулася, ніби згадуючи щось.

- От і добре. – видавив з себе емоцію радості я, здогадуючись яким способом відбулося це примирення.

- Ага.

Ми обоє замовкли дивлячись на воду в басейні, думаючи кожен про своє.

- Піду я. Займуся заготовками до вечора.

Мар’яна піднялася, збираючись іти до будинку, але її зупинив скрип великих кованих воріт.

Вона повернулася, і стала вдивлятися, намагаючись дізнатися причину цього звуку. І вже за мить ми вдвох побачили струнку, симпатичну темненьку дівчину в шифоновій сукні блакитного кольору із невеликою фіолетовою валізою.

Це була Елайза.

- Ох, які люди! – гукнув я, швидкими кроками прямуючи до неї.

«Ну нарешті!» - знову це відчуття полегшення.

- Привіт. – я поцілував її у щоку і взяв багаж.

- Привіт. – посміхнувшись привіталася моя гостя.

- Як доїхала?

- Добре. – відповіла вона, а тоді її погляд потрапив на Мар’яну. – А це хто там визирає нас?

- Зараз познайомлю.

- Річард, ти вирішив піти ще далі? Ще одну подругу запросив? – штовхнула плечем вона мене, сміючись.