Розділ 5

Вже давненько нам з чоловіком не випадало можливості побути тільки у двох, а тут раптом хлопці роз’їхалися хто куди, тож ми запланували разом повечеряти, випити вина, подивитися фільм, а після... Скажемо так – піднятися в спальню. Проте чи буде це точно спальня, тут вже як вийде.

Натхненна передчуттям сьогоднішнього вечора, я надумала зробити вишукану вечерю. Та і чесно кажучи, готування – це те, що я дуже люблю, особливо десерти і випічка. У такі моменти, я повністю занурювалася в процес, не помічаючи і не чуючи нічого навкруги, тим більше, що це все супроводжувалося музикою.

Так було і сьогодні.

Я нарізала овочі для страви, й не помітила, що позаду мене хтось тихо підкрадався.

- Forever love… - співала пританцьовуючи я, як раптом мене хтось схватив з-заду.

Я різко повернулася, тримаючи ніж в руках.

- Маленька, ти що?! – перелякано дивився Генрі на мене, тримаючи букет троянд.

- Боже, Сонце, це ти… - видихнула я, поклавши ножа на стіл. – Не можна ж так підкрадатися!

- Хто ж міг подумати, що ти зразу за зброю схватися? Невже я встиг тобі набриднути, і ти вирішила від мене позбавитися? – осуджуючи дивився він на мене.

- Дурачок! – стукнула я його.

Чоловік розсміявся, а тоді протягнув квіти:

- Це тобі, моя небезпечна місіс Тейлор.

Я глянула на нього і закотила очі:

- І я тебе люблю.

- От і зрозумій тих жінок… Спочатку з ножом кидаються, а потім кажуть, що люблять.

- Ти зараз договоришся…

- Та все, все. Я ж жартую. – він нахилився і поцілував мене в лоб.

Трохи згодом…

Повечерявши, і прибравши посуд до посудомийки, ми перемістилися на диван, у вітальню, дивитися фільм.

Це була романтична комедія, яку обрав чоловік.

- Ми забули вино. – я різко піднялася з дивану і швиденько побігла на кухню.

Поки я діставала бокали зі шкафчика, бо ті, з яких пили за вечерею, по звичці вже поставили у посудомийку, і поки дістала вино з холодильника, пройшло всього лиш кілька хвилин. Але цього вистачило, щоб повернувшись,  Генрі зустрів мене вже із зовсім іншим виразом обличчя: сердитий, сумний і розчарований.

- Як ти могла? – розлючено звернувся він до мене.

- Тобто? – ошелешена його тоном запитала я.

- А я ж тебе так любив…

- Тобто любив? Генрі, що відбувається? – я підійшла до нього.

Чоловік зупинив мене:

- Не підходь! Не дивись навіть на мене!

- Та що таке?! Чого ти себе так поводиш?! – викрикнула я.

- А як я маю себе поводити із зрадницею?

- Ти здурів?! Якою задницею?!

- Такою, яка дуже легко поміняла мене на іншого!

- Ти себе чуєш?! Я люблю тільки тебе! Як ти можеш сумніватися?!

- Ага, а як же! А це тоді що?! Це що?! – тицьнувши мені в руки телефон крикнув він. – Ще й з ним! З ним!

- Це якась маячня! Цього не було!

- Щоб за кілька хвилин ні тебе, ні твоїх речей тут не було. – вже спокійним тоном промовив він, але той спокій був страшний, болючий.

- Ти геть здурів?! Я не знаю, що це за фото! – кричала я. – Як ти можеш мені не вірити?!

- Я не хочу тебе бачити… Іди… - повертаючись спиною, каже він.

Та я навпаки підходжу до нього та протягую руку, щоб торкнутися, але Генрі зникає. Все навкруги зникає.

Я зірвалася, і мало не підскочила з ліжка задихаючись від сліз, відразу повернувшись в сторону де спав Генрі.

- Це сон… Це просто сон… - провівши рукою по його волоссю прошепотіла я.

«Але ж хто був на тих фото? І хто їх відправив у тому чортовому кошмарі?» – я витерла сльози і видихнувши лягла. – «Чи варто це сприймати як знак? Чи це просто якісь мої страхи?» - я заплющила очі, намагаючись заснути, та пройшло хвилин тридцять, а сон так до мене й не йшов.

«Піду поп’ю води і вийду на свіже повітря, може так зможу заспокоїтись…». – я сіла на ліжку, глянула на Генрі і легко, ледь торкаючись, поцілувала його.

- Я дуже тебе люблю. – провівши обережно по його щоці рукою прошепотіла я. – Мені ніхто крім тебе не потрібен. Благаю, не смій вірити нічому і ні кому, хто буде тобі наговорювати на мене. – я тихенько, щоб не розбудити чоловіка, сповзла з ліжка і вийшла з кімнати.

***

Здавалося, після розмови з Елайзою, мені стало легше. Здавалося, ось він вихід, ось те, що дозволить мені хоча б трохи розслабитися, але…

На годиннику було за четверту ночі, а я сидів на кухні зі склянкою віскі, і знову намагався заглушити видіння з минулого.