Розділ 3

Вже кілька днів група працювала над альбомом.

Так як я теж мала заспівати з ними дві пісні, то кожного дня по трохи вони проводили зі мною заняття: розспівки, вчили багатьом важливим речам, які необхідні при правильному формуванні звуку, і деякі речі, щодо виступів вживу.

- На сцені тобі теж доведеться співати, тому і ці моменти теж варто розглянути. – казав Річард.

- На сцені? – схвильовано глянула я на них.

- Звичайно. Після випуску альбому ми плануємо поїхати у тур. І без всяких заперечень ти теж співатимеш. – сказав Гарді.

- Ого… Я щось про це і не подумала…

А поки вони працювали над піснями без моєї участі, я готувала та носила їм перекуси. Вікі ж цілими днями загоряла і плавала, не звертаючи уваги на нас усіх. Та і ми на неї не дуже то зважали.

Чоловіки були сильно виснажені цими днями. Інколи вони сиділи в студії до пізньої ночі, тож відразу повертаючись до будинку, звалювалися з ніг і засинали.

Сьогоднішній день не став винятком.

На годиннику було вже за третю ночі.

Генрі ліг у ліжко буквально десять хвилин тому. Та тільки його голова торкнулася подушки, він відразу відключився. А я все крутилася, розкривалася, гортала стрічку соціальних мереж, з надією, що це мене розморить, і я нарешті теж зможу заснути. Та це було марно.

Ніч була сьогодні надзвичайно гарячою… Здавалося, що можна задихнутися від тієї духоти.

Врешті, не витримавши, я вирішила вийти на вулицю, сподіваючись, що свіже повітря мені допоможе.

Небо було всіяне зорями, яскраво світив місяць, навкруги панував спокій.

Закривши очі і прислухавшись до тиші, я зробила глибокий вдих і видих, насолоджуючись гармонією навколо.

Трохи так пргулявшись, я лягла на лежаку біля басейну. Не пройшло і п’ятнадцяти хвилин милування небесними краєвидами, як мої очі по трохи почали заплющуватися. Здається, я вже почала бачити сон, як раптом:

- Маленька?

Я як ошпарена підірвалася зі свого місця:

- Генрі?! Боже, ти мене налякав! – намагаючись заспокоїтися мало не вигукнула я.

- Пробач. – чоловік підійшов до мене і обійняв. – Я прокинувся, а тебе немає поряд…

- Я не могла заснути, через ту задуху. Оце тільки тут змогла зімкнути очі нарешті.

- То ти тут збираєшся спати? – здивовано глянув він на мене.

- Можливо… А що робити? Інакше я завтра буду ходити як мумія.

- Чекай… - співак зайшов назад у будинок, а через кілька хвилин повернувся з ковдрою і подушкою. – Я тебе саму не лишу. – застеливши лежак сказав він. – Будемо ночувати тут разом. Місця трохи мало, але ти не турбуйся. Головне, щоб тобі було зручно.

На моєму обличчі розпливлася посмішка:

- Ти знаєш, що я тебе дуже сильно люблю?

- Знаю. – поглянувши на мене, відповів чоловік. – Але можеш повторити це ще раз?

- Хоч і тисячі разів. – я поцілувала його. – Я тебе дуже сильно люблю.

- А я тебе, Маленька. – тепер вже він поцілував мене.

***

7.30 ранку – час, коли Річард розпочинав свій день.

Він виключив будильник, потер очі руками, і вставши з ліжка, перебуваючи ще у сонному стані, пошкутильгав до ванної.

Після ранкових процедур, чоловік повернувся до кімнати щоб одягнутися: червоні спортивні шорти і біла майка – ось, що Вілл дістав із шафи. Він швиденько натягнув на себе одяг, а тоді зібрався вже вийти з кімнати, та його погляд затримався на Вікі, яка все ще міцно спала.

«Я й забув, що вона поряд…» - подумав він, закотивши очі, і попрямував на кухню для здійснення свого, можна сказати, ритуалу: кава на одинці з самим собою.

Річ закрив двері на кухню, щоб шум від каво-машини нікого не розбудив, за тим повідкривав вікна і збирався відімкнути вихід з кухні до басейну, але ошелешено закляк:

- Не зрозумів…

Він підійшов ближче, і з посмішкою на все обличчя зупинився поряд з лежаком, на якому в обнімку спали ми з Генрі.

- Ох і парочка… - прошепотів чоловік.

Тут його очі натрапили на шланг для поливу саду. Не довго думаючи Річ підняв його і:

- Добрий ранок, місіс і містер Тейлор! – сміючись промовив Вілл та пустив на нас струю води.

- Якого біса?! – підскочила я.

- Річард, ти здурів?! – мало не прокричав Генрі.

Від цього звуку всі хто ще спав, за мить повибігали з будинку.

- Що відбувається?! – занепокоєно вигукнув Макс.

- Та все добре. – продовжував сміятися Річ. – Просто освіжив трохи наше подружжя.

- Ми з Генрі заснули на вулиці, а Вілл вирішив пожартувати і облив нас водою. – розповіла я.

- Тю… Ми думали, що тут вже щось страшне вдіялося… - видихнув Гарді.