Глава 5

Єва

- У вас точно все нормально? - занепокоєно кажу в слухавку, в цей же час заварюю тісто на профітролі, нещодавно з’явилось замовлення зробити кенді бар для весілля і я одразу погодилась. Мій невеличкий бізнес починає розвиватися та сподіваюсь в майбутньому відкрити власну кондитерську. – Я можу відкласти свої справи і прийти до вас.

- Єво, не хвилюйся, у нас все чудово, ми вийшли на звичайну прогулянку. Ти маєш довіряти мені та не боятися залишати сина зі мною. Наш Ярослав зараз солодко спить, тому якщо ти завершиш раніше, то можемо разом погуляти, якщо ти не проти.

- Добре, я наберу тобі, але в будь-якому разі телефонуй мені, якщо потрібно буде допомогти. Домовились?

- Так, буду чекати тебе. Цілую. – пропускаю мимо вух ці слова та першою завершую дзвінок.

Після нашої розмови я трішки заспокоїлась та замислилась над словами чоловіка, він дійсно правий, якщо я зважилась на цей крок, то маю довіряти йому та бути впевненою в ньому. За проведені разом тижні Кирило ні разу не дав приводу засумніватися в ньому, кожного дня приїжджав до сина і допомагав мені. Наші стосунки почали налагоджуватися та нам доведеться більше часу, щоб більше не виникало сумнівів між нами.

З своїми думками перекладаю тісто в кондитерський мішок і відсаджую на деко профітролі – кульки. Ставлю їх в розігріту духовку та поки вони випікаються готую заварний крем, змішую в невеликій мисці заготовлені інгредієнти та заварюю крем до готовності. Готові профітролі наповнюю заварним кремом за допомогою кондитерського мішка. Завершую готування десертів та починаю збиратися на вулицю, одразу очима знаходжу Кирила з дитячою коляскою та підходжу до нього.

- Я вже вільна, як ви тут? – заглядаю в дитячий візок, синок морщиться та помічаючи мене перестає плакати, активно рухає ручками та ніжками, нахиляюсь до коляски та беру синочка на руки, тихим приємним голосом розмовляю з Ярославом, на що малюк щиро посміхається та дарує мені незабутню посмішку.

- Все добре, почали вередувати трішки, але в цілому ми гарно провели час. Так, синочок? – підходить ближче до нас, посміхається до Ярослава та переводить погляд на мене. – Я піду візьму нам каву, ти ж будеш? – запитує прямо дивлячись в очі. Він стоїть занадто близько до мене, одразу помічаю свою реакцію на нього, між нами є сильний зв’язок і я не можу з цим сперечатися.

- Ні, я зараз не п'ю каву, але можеш взяти сік або звичайну воду. - чоловік киває та йде до найближчої кав'ярні.

Тримаю синочка на руках та показую йому навколишній світ, цілую в щічки Ярослава та посміхаюсь йому. Він такий маленький та кумедний, вже починає куточками губ посміхатися мені, кожного разу помічаю розвиток свого малюка. Тепер ми вміємо реагувати на різні звуки поза полем його зору, фіксує погляд на предметах, реагує посмішкою на моє звернення, кілька секунд утримуємо голову піднятою в положенні лежачи на животі. Ми чудово розвиваємося та кожна нова можливість сина умиляє мене.

- Єво, це ти? - знайомий голос лунає неподалік, повертаюсь в той бік і помічаю жінку невеликого зросту з коротким білокурим волоссям, блакитні очі переміщуються від мене на Ярослава та пильно розглядають з неприхованою зацікавленістю. - А це твій син? - не відводить погляду від малюка.

- Доброго дня, Світлана Андріївна рада вас бачити.Так, це мій синочок Ярослав.

- А хто батько цієї дитини? До мене дійшли чутки про твоє одруження, вітаю тебе. - підходить до нас ближче і вдивляється в обличчя малюка.

- Це ваш онук. - не вважаю за потрібне приховувати тепер це від неї, в будь-якому випадку Кирило розповість своїй мамі про онука. Дивно, що вона досі про це не знає і він їй нічого не сказав. - Його звуть Ярослав, син вашого Кирила.

- Не може бути. - відступає на декілька кроків назад. - Це неправда, я не вірю тобі. Ти говорила це моєму синові? - різко хапає мене за лікоть рукою. - Гадаю, він нічого не знає, бо сказав би мені. Навіть не думай йому казати ці дурниці, у них з Христиною зараз складний період, але вони не будуть розлучатися.

- Припиніть і відпустіть мою руку. - мама Кирила відпускає лікоть та гнівно дивиться на мене. - Не подобалась ти мені з самого початку, не впевнена, що ти народила від мого сина.

- Не смійте... - переводжу дихання, слова цієї жінки ображають мене та сльози підступають до очей. Навіть, якщо я їй не подобаюсь, то це не дає їй права ображати мене і власного онука своїми їдкими словами.

- Не чіпай Кирила та навіть не смій підходити до нього. У нього є чудова дружина, яка підходить йому набагато краще. Тим паче ти сама одружена жінка, це моя тобі порада.

Після слів жінки синочок починає плакати, здається він відчуває настрій своєї так званої бабусі та починає нервувати. Відходжу від мами Кирила і заспокоюю Ярослава на руках, розповісти Світлані Андріївні про її онука було помилкою, вона ніколи не сприймала мене, думаю визнавати онука також не планує.

- Тихо синочок, не плачь. - ніжно звертаюсь до сина. - Твоя мама поруч. Ніхто тебе не образить.

- Мамо? Ти що тут робиш? - Кирило підходить до нас, одразу звертає увагу на Ярослава, який не припиняє плакати. - Що тут сталося?

- Кирило, те саме питання і до тебе.

- Ми на прогулянці з нашим сином, немає нічого дивного в тому, що я поруч з ними.

- Невже, віриш їй? Ти перевіряв своє батьківство? Ти маєш зараз бути поруч з Христиною, а не слухати її брехливі слова. Ти знаєш, що твоя дружина чекає тебе вдома і хоче помиритися з тобою. А ти тут з цією... - кидає погляд на мене.