Глава 1

Єва

На вулиці моросить дрібний дощ, маленькі краплі води стікають по вікну, погода повністю описує мій внутрішній стан. Біль від почутого розповсюджується по всьому тілу, кожне слово пояснює абсолютно все, складений пазл ситуації не приносить задоволення. Все зовсім навпаки.

Мені боляче та неприємно. Чому він так вчинив зі мною? Він міг розповісти про все одразу та все було б інакше. Але не зробив та зіпсував, знищив наше з ним кохання, розтрощив мої почуття до нього. Невже він зовсім не довіряв мені? Приховував від мене та страждав від цього, ми ж обіцяли завжди бути поруч в будь-якій ситуації. Головне, що разом.

- В мене одне питання до тебе. Чому ви нічого мені не сказали? - тягну руку до чашечки з кавою та відпиваю ковток, нервово дивлюсь на сестру Кирила та очікую відповіді від неї. Якщо вона почала говорити мені правду, то хочу почути абсолютно все, що вони намагалися приховати від мене весь цей час. 

- Бо не хотіли втягувати у наші проблеми тебе, ми з братом чудово розуміли твою реакцію на мою хворобу. Ти б зробила все, щоб допомогти мені, але сума операції була занадто великою та непідйомною для нашої родини. І він вирішив піти на цей крок, попри мої прохання не просити у них грошей. І вона скористалася цим моментом і змусила його женитися на ній. 

- Своїм вчинком ви зробили лише гірше, я почала справді ненавидіти його, забула про своє кохання до нього. Ця правда все пояснює та нічого не змінює. - очі Вероніки збільшуються від подиву, вона очікувала на зовсім інший розклад подій та точно не цього. Кидаю погляд на свою золоту обручку на пальці, дівчина відразу помічає мій погляд та її брова повзе догори. - Я дійсно рада дізнавшись про твоє одужання від цієї жахливої хвороби. І вдячна за правду, тепер мені хоча б зрозуміло чому він себе так жахливо поводив. Все-таки я не помиляюсь в людях, як вважала до цього дня. 

- То справа в цьому? - вказує рукою на мою обручку. - Ти покохала Стаса за цей короткий час? Ну тепер зрозуміло, чому ти не боїшься залишати свою дитину з ним. Єво, я справді розумію тебе та твій вибір бути не з моїм братом, але дозволь бути присутніми у житті малюка. Пробач мене за це, причиною вашого розставання стала саме я, але не хотіла цього. - в куточках її очей починають збиратися сльози, легким рухом підносить серветку та прибирає краплі сліз, які стікають по обличчю. Вона відчуває себе винною та їй від цього також нестерпно боляче. 

- Вероніка, - дивлюсь занепокоєним поглядом, підводжусь з місця та швидко наближаюсь до неї, міцно обіймаю та відчуваю тремтіння по її тілу, - не звинувачуй себе, ти ні в чому не винна, будь-ласка, я прошу тебе не плачь. Тобі не можна нервувати, мені боляче бачити твої сльози і чути, як ти виниш себе за складену ситуацію. 

- Ось, чому мій брат кохає тебе. Ти завжди чіпляла його своєю турботою, добрим ставленням до інших і щирістю. Я так хочу повернути наше спілкування, тоді припинила тобі писати і попросила брата сказати неправду про моє бажання не спілкуватися з тобою, а все тому, що було соромно дивитися тобі у вічі. 

- Подивись на мене. - піднімає обличчя та відсувається. - Можеш переконатися, що це зовсім не соромно. І я не ображаюсь на тебе.

- Я дійсно хотіла все виправити. Мій брат також страждає через мене, не може бути з коханою дівчиною та своїм сином. Йому також боляче було казати тобі брехливі слова і завдавати болі. Дозволь йому бачитися з власною дитиною, хочу виправити хоча б щось і допомогти братові. Він не знає про нашу зустріч та навіть не здогадується про моє рішення розповісти тобі правду. 

- Я подумаю стосовно цього. Та не можу обіцяти тобі, що зможу довіритися йому і дозволити бачитися з Ярославчиком. - від згадки про свого сина одразу посміхаюсь, не бачила його декілька годин, а вже безмежно сумую за маленьким щастям. Кожного ранку посміхається своїй матусі, від чого стаю найщасливішою на світі. 

- А можна мені побачитися з племінником? Хочу подивитися на нашого маленького Ярославчика, якщо ти не будеш проти звичайно. Можливо, мені доведеться знову поїхати закордон і ми не зможемо бачитися часто.

- Не проти, у нас за розкладом зараз прогулянка, тому можемо піти всі разом. - посміхаюсь до неї. 

- А твій чоловік не буде проти моєї компанії? - запитує з хвилюванням. 

- У нього з'явилися справи і з синочком зараз моя мама, - зовсім не уточнюю про те, що Стас поїхав по роботі в іншу країну ще вчора. На невизначений час. 

Це рішення далося мені не легко, але я все-таки вирішила залишитися і нікуди не їхати. Щось тримало мене саме тут та я була переконана в тому, що зробила все правильно. І сподіваюсь не пожалкую про свій вибір. Не знаю, як це вплине на стосунки з Стасом, але між нами не відчуваю кохання, так зручно двом сторонам і поки цього достатньо. 

- Ну що ж, тоді поїхали до мого племінника. - пожвавлюється Вероніка та витирає залишки сліз з обличчя.

***

Всім привіт. Продовження історії "Не віддам свого сина" вже вийшло, це друга книга циклу "Я все ще кохаю тебе". Зірочки(вподобайки) і коментарі мотивують автора. І підписуйтесь на автора, щоб отримувати сповіщення про вихід нових глав і книг. Елізабет Лі❤️