Шлюб таролога

Трохи повернемось назад. Розкажемо вам про Влада і Льоху. Бо всі сприймають їх зараз трохи фоновими персонажами, але було не так.

ТАРОЛОГ

Віка+Влад

Я познайомилася з Владом в 2015 році. На той момент я була вже рік в стосунках зі своїм другим чоловіком. Він шарився на нічній зміни, а я пішла з подружками
в бар. Там якраз бухали всі мєнти, і він підійшов познайомитись. Але в мене тоді був пакет на голові, я зняла того пакета лише коли розлучилась. Ми
познайомилися, він постійно хотів зі мною поговорити, але я була неприступна. Ми тоді почали спілкуватися. Ми спілкувалися періодично весь час. Навіть коли я вийшла заміж, коли народила дитину. З чоловіком
у нас не ладилось, я його постійно виганяла, в грудні я подала на розлучення.

Влад мені періодично писав. В кінці грудня він був на корпоративні, і написав мені пʼяний, що хоче мене побачити хоч на секунду, але потім дописав "але
ти одружена, чоловік не дозволить". Я сказала, що вже ні. І ми стали говорити кожного дня. Він допомагав мені з усім.

Ми не були в стосунках, ми були друзями. Кожного разу, коли мій чоловік приходив і влаштовував скандали, коли погрожував мені, Влад завжди був поруч. Ми ніколи не говорили про те, що ми пара, ми
просто були один у одного. Кожного разу, коли ми сварилися і навіть зараз, навіть коли я була винна, він писав перший "давай просто будемо один у одного".

Першу пропозицію він зробив мені коли я ще була офіційно одружена. Всього їх було 8. Він сама близька і найдорожча людина в моєму житті і так буде завжди. Це ніколи не зміниться. Він був зі мною в істекариках, він бачив мене зломаною, він приймав мене будь якою. Я не була так довго ні з ким, ні з першим чоловіком, ні з другим. Він замінив батька моїм дітям. І він найкращий тато. 
 

24 лютого, як почалася війна, він був в НГУ, його відразу забрали, він лише відвіз нас з Києва до тата в Житомир, і ми практично не бачилися всю війну. Я памʼятаю той день, зазвичай дорога до Житіка займала 1,5-2 години. Ми їхали 8. Ми їхали обʼїзними дорогами, через Бучу, Гостомель, але всеодно пробки були такі, що ми наче зовсім не рухались.

По іншій полосі в Київ їхали танки. Я досі памʼятаю той гул, він досі в моїй голові. Він відвіз нас і повернувся назад, служба. Татів будинок знаходиться недалеко біля Озерного, де постійно бомбили військових. І це було просто жахливо. За кілька днів, всі вирішили їхати на західну Україну.

Я не поїхала. Я поїхала до мами і чекала його.