Розлучення Т. з Ксюхою

КЛІЄНТ

Через тиждень після нашого знайомства Тьома подав на розлучення. Ми тоді ще не говорили про стосунки. Не було ні визнань, ні натяків, нічого - просто два світи, які притягувались без дозволу, без планів, без сенсу. Але вже тоді щось невидиме всередині мене починало
стукати гучніше.

Ксюха, його тодішня дружина, творила цирк із пекла. Як тільки він пішов - одразу згадала, що кохає. Сльози, порізані зап'ястя, спроби самогубства, таблетки. Це виглядало безглуздо, особливо після зрад — не однієї, не випадкової. Її застукали з їхнім спільним другом. Теж Артем, тільки губошльопка, як каже Віка, бо губи як у надувної ляльки. Були і інші, в основному Тьомині друзі, фетіш може такий, не знаю.

Тьома і Юра мали їхати на нуль. Напередодні пили. Ну звісно ж. А я чекала.
Він написав вже пізно вночі. Пʼяний. Говорили про всяке, про дрібниці, які запам'ятовуються чомусь краще за серйозні розмови. Я згадала, що коли
нервую, то їм солодке — і він, пʼяний, пішов вночі за кіндером. Для мене. Не зрозумів, що я в іншій країні.
Купив. Вони досі лежать у Києві. Як символ його ніжності, моєї відстані й того, як іноді любов не питає дозволу.

Повертаючись, він впустив телефон. Впав з прольоту. Розбився. Зранку вони поїхали, а я не знаходила собі місця, думала з дівчатами були і проспали все. Краще б так і було.

Віка здавала на права. Подзвонила Юрі - і ми дізнались: телефон у Тьоми розбитий. Пізніше він купив новий — і перше, що зробив - написав мені:

-Мені не вистачало тебе в моєму житті.

-Ти моя зірочка, яка мені світить.

-Я радий, що ти з'явилася.

-Я тебе наче все життя і чекав.

Я знала, що це вже дзвіночок. Ні, не логічний. Сердечний. Я хвилювалася. Я чекала. Я відчувала. І злякалась себе.

Ніч на 18 вересня. Його день народження. Вони були на позиціях. Накрило. Юра опинився в епіцентрі. Поранення важкі. Тьома витяг його на собі. Без свідомості.

Я памʼятаю той ранок, ту тишу і ту внутрішню тривогу, яка кричала: щось не так.
Він довго не писав. І коли нарешті зʼявився - сказав коротко: з Юрою біда.

Я не знала, як сказати Віке. Не знала, як говорити взагалі. Юру відправили в лікарню. Тьому підлатали, він залишився командувати на нулю далі.

А я залишилась з тремтячими руками, любов'ю, яку ще не називала вголос, і кіндерами в Києві, яких я так і не
скуштувала.