Повернуті на Таро

Трикутник дружби

КЛІЄНТ 


З Вікою ми були як нерозлийвода. Говорили постійно, ділилися найменшими дрібницями, і мені здавалося, що ми завжди будемо "та сама пара",  яку
розуміють тільки двоє. Та одного дня зʼявилась Таня. 

Спочатку вона просто була в ефірах. Потім потрапила в нашу групу. Потім - до Віки в особисті повідомлення. Наче зайняла моє місце. Я все це спостерігала
мовчки, як той чайник, що гріється - ще не кипить, але вже шипить. Таня мене дратувала. Не знаю, як пояснити - ну от просто дратувала. В усьому. Я намагалася не показувати. Вдих-видих, усмішка. Але всередині мені хотілося кричати.


Кульмінацією стала ніч. Подзвонив СБУшнік Вітька. 
Той самий, що зник, той, що з Києва, той, що з поцілунками в сторіс, про які я не знала.


Він сказав, що не може мене забути. Я мовчала. Плакала. Не від щастя - від болю. Бо це не романтика, це - чергова тріщина в мені.
Я вирішила: розкажу Вікє зранку, не будитиму. А вранці вона сказала, що не спала. Говорила з Таньою. До ночі. Бо щось там у Тані трапилось.

Не знаю, чому тоді це так вдарило. Але вдарило. Прямо в те саме місце, що вже боліло. Я всміхнулась, кивнула, наче все нормально. Але всередині - ні.


Мене розривало. Вона питала, випитувала, а я - мовчала, зводила очі, проковтувала. Поки не прорвало. Я вилила на неї все - і Таню, і ніч, і біль, і зраду, і себе саму.
І... видалила наші чати. Усі. Без повернення. Це було моє маленьке «самознищення». 

Вона писала. Я хєрила.
Мовчала, ліпила байдужість, а в середині все горіло. Це була наша перша велика сора. Перша тріщина.
Не остання — але ця боліла так, ніби хтось вирвав із грудей частину, підписану "ми".
Але справжня біль чекала мене далі...

Знаю, Тань, ти це читаєш, але ти досі мене
дратуєш, прасті…. 


 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше