КЛІЄНТ
Коли Віка сказала, що переспала з Юрою - я завмерла. Не тому, що це було щось шокуюче, а тому, що вона нарешті це вимовила вголос. Хоча ні, я була в повному шоці.
Вона призналась мені не одразу, але я слухаю і не засуджую. Ну може інколи….
Юру я знала тільки по фото. І, скажу чесно, він мені одразу не сподобався. Не те щоб зовнішністю - просто щось у ньому було....не те.
Внутрішнє "ні", яке ще навіть не встигло оформитись у причину.
А ще я страшенно любила її пару з Владом.
Мені подобалося, як Влад її любить.
Мене гризло.
Я вирішила: треба довести, що Юра - не той.
Що він "поганий хлопець", і Віка помиляється.
Я написала йому. Запропонувала зустріч.
Вона мені була не потрібна — мені було важливо, щоб він погодився.
Погодився = я була права.
Просто ідеальна жіноча логіка е
Чи шкодую я, що влізла?
Трохи.
Шкодую, що почала знайомство не з того.
Але не шкодую - бо інакше не було 6 Тьоми.
Ми з Юрою почали спілкуватися. Легко, без наміру, просто про Віку. Точніше, про його почуття до неї. Він був у повному емоційному безладі, часто пив, зривався, ніс нісенітницю. Але в той момент я його просто слухала.
Одного разу він напився й написав мені ніжні слова, думаючи, що я — Віка. Це було... по-своєму мило. На ранок вибачився Юра - той ще мудак. Але безобідний.
І всередині нього сидить щось таке мʼяке, трохи розбите, і по-своєму добре.
І саме він розказав про мене Тьомі. Одразу.
Я тоді про це ще не знала.
Але вже тоді колесо крутнулося. І все понеслось...