Як мій хлопець полюбив... мого чоловіка

КЛІЄНТ

У житті бувають всякі любовні трикутники, але в моєму випадку це був якийсь пентаграмний роман. І ні, це не перебільшення. Це просто мій досвід, який я не придумала — він придумався сам. Точніше, його придумав чоловік, який мене любив... але, за його словами, зненацька почав любити мого чоловіка.

Почалося все красиво, як у пісні: він - військовий, мужній, в броніку, зі шрамами і важким поглядом. Я - вся така складна, ніжна, на роздоріжжі між "кохаю" і "що я взагалі роблю". У нас були почуття, переписки до третьої ночі, фрази з присмаком "якби все було інакше".

Одного дня він пише мені щось дуже серйозне. Каже: "Я повинен зізнатися тобі в одному... Я закохався. У твого чоловіка."

Прошу?

*У кого?!*

Я перечитую. Сльози? Та які там сльози - у мене очі на лоба, щелепа десь у районі грудей, а в голові лише одне: "Мала, ти точно в реальності?"

Виявляється (а я цитую), після поранення на штурмі він отримав травму голови й почав інакше бачити світ. У нього, бач, прокинулась повага до мого чоловіка.

Але не просто повага. Прямо така, з метеликами в животі.

Він почав дивитися на його фото. Писав, що не може спати, думає про нього. Читав наші з чоловіком переписки, аналізував його жарти, тон голосу, "мужність у погляді".

Я... мовчала. Ну бо що тут скажеш? "Рада за вас"? "Щастя у ваш дует"?

В якийсь момент я навіть подумала:

"А може, то і правда шось в ньому

зламалось?. Ну, голова ж таки..."

Пару тижнів трималась ця версія. Він ходив "до психолога", казав, що працює над собою. А я ж уже звикла жити у новій реальності, де мій кавалер - фан-клуб мого чоловіка.

А потім...

Шо було потім, розкажу трохи згодом….