Я не виспався. Знаєте чому?

У мене в голові наче спалахнув неоновий напис про те, як мене пошили в дурні.

Тому що виявилося - вона не зробила велику послугу батькові. І не велику не зробила. І то була не послуга. Лі вчепилася в його пропозицію обома руками не тому, що розумна і добра, а він - старий знайомий її батьків.

А тому, що так, як зараз, з моєю обручкою і романтикою напоказ, все мало значно приємніший для її самолюбства вигляд. Всі побачили, що не підтоптаний колишній, у якого власних статків не видно й у мікроскоп, зрадив її з якоюсь марамойкою А вона його - зі шкільною любов'ю, красенем і рівнею за статусом. І тепер старому пню з фінансовими проблемами залишається тільки жалкувати за втраченою назавжди юною красунею і багатою спадкоємицею.

Пекучий сором - чули такий вираз? Я чув, але тільки що зрозумів, що він і справді пече. Обдурити мене надумала.

Що ж, мене обдурити не важко, і тільки лінивий не обдурить.

Нічого, Лі, нічого. Я тобі це пригадаю, хороша розумна дівчинко. Ха!

Інтриганка нещасна, підступна і цинічна, от вона хто.

Ліка його кохала з дитинства. А я був лише ширмою.

-Чого ти мені тоді голову морочила, зрадниця нещасна? - думав я, бігом підіймаючись по сходах.  От я зараз їй ...

І тільки перед дверима приймальні до мене дійшло, що думаю я зараз щось дуже дивне. 

Яка вона зрадниця? То я їй пообіцяв перший танець, а не вона мені. Вона мені, як гарно пригадати, ніколи нічого не обіцяла. 

Тільки один раз і сказала, що тепер вірить, що я її кохаю. Я - її. А не вона - мене.

Чому ж мене так ковбасить?

А от чому - зрадниця не зрадниця, але вона мене уже вдруге використовує як прикриття. І перед ким - перед тим типком, що мав би бути на сьомому небі від щастя, що вона на нього оком накинула. Бо поряд був красивий і дуже не бідний я. А вона…

Та як вона могла взагалі, де були її очі?

А яка ж проноза. Мала ботанка з прищем на носі, а закрутила тему, як не всі дорослі фемки вміють.

Так правдиво удала шкільний роман з багатим красенем, щоб підштовхнути до рішучих дій батькового підлеглого. 

А тепер от знову виставила мене перед ним закоханим ідіотом.

Що ж. Я обіцяв батькові. Та й жити на вулиці не хочеться. А тут мене годуватимуть, поки батько не знайде нову кухарку. Бо щось мені вівсянка не дуже зайшла.

І все ж, і все ж…

Я стільки років   думав, що ні за що образив дівчину, яка в мене закохалася. Посміявся,  лише для того, щоб наді мною не сміялися ті, на думку яких мені уже тоді було все одно. 

А насправді мене просто використали - як прикриття.

І вона ще сміє казати, ніби ненавидить зраду і зрадників.

- Спокійно, Максе. Не нагнітай. Вона не казала, що закохалася. І нічого не обіцяла. - повторював я, заходячи в кабінет без стуку.

 А робити цього ніколи не треба. Бо можеш побачити те, що тобі не сподобається.

Але на цей раз я побачив тільки, як Лі крутить на пальчику мою обручку і задумливо розглядає діамант, що виблискує в променях вранішнього сонця.

- Не подобається? - дуже рівним тоном спитав я. - Вибач, Ліко. У нашої сім’ї тимчасові фінансові труднощі. І ми з батьком тобі дуже вдячні за те, що ти допомагаєш їх подолати.

- Я рада допомогти.  - Лі перевела на мене погляд і стримано посміхнулася. - Рада і приємно здивована. Неймовірно, але ти уже відробив батькову послугу. 

Що? Їй настільки сподобалося? От навіть не знаю, чи це привід для гордощів. Розплачуватись тілом - точно не моє.

- Тепер я майже впевнена, що обійдеться без суду і розголосу.

- Розголосу…? - вражено спитав я. Так от вона про що. Це навіть образливо, мені казали, що я непоганий в ліжку і взагалі...

Вона подивилася на мене скоса і почервоніла. Але голос її був рівний і впевнений.

- Ну я мала на увазі, що все обійдеться досудовою угодою і закляті подружки не пліткуватимуть, як ми ділили спільно набуте. 

Ух ти!

Вона точно не пам'ятає, що мені розказала вночі, чи теж придурюється?

- Розголосу, Максе, мені зовсім не треба. Гроші люблять тишу - чув про таке?

- Чув, Лі. Ясно тепер, про що ти. Я от ще таке чув, що перед важливими перемовинами корисно виспатись. І щоб голова не тріщала після вчорашнього. Тому ми зробимо все, як книжка пише. Правильно все зробимо. Мишу я сюди не пущу, пліток не буде. А ти досипай. До речі диван зручний. 

Лі знову схопилася за голову.

- От тільки не треба про диван, Максе. Не зараз.

- Як скажеш. Не зараз, так не зараз. І все ж он диван, і він зручний, тож лягай спати. А я всім скажу, що ти поїхала у справах. А якщо той типок дзвонитиме, що казати?

- Казати, що я передзвоню через пів години?

До мене миттю повернувся гарний настрій. Бо щось у лісі здохло. Мене питають про важливі речі. І хто - сама її величність Лі, Снігова Королева З Похмелюги!

- А чого це ти йому дзвонитимеш? - заперечив я солідно й авторитетно. - Ти ж нібито не знаєш, що твої секретні розробки у нього. І сказала тебе не турбувати, все порішати через мене.

-Вірно, Максе, ти молодець… Голова болить. Нічого не можу придумати.

- Не треба нічого придумувати. - втішив я захворіле начальство. - Я скажу, що мені велено  не пускати його до офісу і на прийом не записувати. І як хоче перетерти про щось, нехай перестріває тебе десь тут на виході або під домом. Тобі ж треба йому остаточно відмовити, щоб він почав продавати те, що на флешці, і забив на суд?

- А, ну так. - згодилася Лі. Правда вона в такому стані з чим завгодно згодилася б по-моєму.

- Ну і йди спати. - сказав я і замкнув її в кабінеті. 

Бо раптом сам засну на робочому місці. Так щоб ніхто повз сонного мене не увійшов. І не спалив, що вона спить, а не в поті чола скирдує гроші клієнтів, які бажають купити її ботанські формули так само пристрасно, як я зараз бажаю завалитись спати просто під стіл.