Спочатку все було непогано

Ні, спочатку все було непогано. Я розказав, що пити кальвадос варто тільки з щирими друзями, насолоджуючись оригінальним смаком крапля за краплею. Слід трохи зігріти келих з алкоголем долонею, щоб розкрити неперевершений чудовий аромат.        

На слові друзі моя начальниця і тимчасова наречена скривилася, але все зробила правильно. Вона така. Здібна. Правильність - її друге ім'я.

- Добре. Зігрітися не завадить. - сказала вона, роздивляючись уже потемніле небо, на якому скоро з’являться зорі, а деякі в цю ніч навіть впадуть на землю, згоряючи по дорозі. 

- Тоді я за глобальне потепління… між нами. - сказав я, бо вона ж сама не здогадається, що без тостів вийде не культурна дегустація, а тупа пиятика.

- Ми тут почекаємо сигналу від Миші, - сказала вона,наче я нічого не казав про потепління.

Гм. Значить миша точно звільнена. Бо співробітників вона назвати на прізвиська не веліла. 

- І довго чекатимемо? - спитав я холодно. Я не злопам’ятний. Але тост про глобальне потепління зацінив би хто завгодно. А вона…

- Якщо все пройшло нормально, можна спокійно йти додому і чекати початку шантажу. - тихо сказала Лі, роздивляючись напій на просвіт і вдихаючи аромат стиглих яблук. - Ти гарно придумав, Максе. От що значить незацікавлений свідок і свіжий погляд. Мені б і на думку не спало, а воно ж ніби лежало на поверхні. Я хотіла викликати поліцію, і щоб написали протокол. А це як раз нічого б не дало, крім розголосу і насмішок. Впевнена, він не  залишив ніяких слідів угоди. 

Я моментально вибачив їй всі сьогоднішні образи й навіть трохи майбутніх. Визнання моїх здібностей з її вуст було наче медаль за особливі заслуги.

А уста у неї й два рядочки зубів, схожих на перли, з одним,що вибився з ряду…

Ні, вона точно красива. Сумна красуня в біді. Абсолютно об’єктивно. Я ж іще нічого не пив.

- І як ти все ж? Не розумію. - підлила вона бальзаму на всі мої комплекси образу своїм напівдитячим голосом. - Референтка зі мною досить давно. А я не бачила нічого.

На цьому місці я зрозумів, що Лі готова. Психологічно. Бо ще тільки надпила того фруктового напою, а уже можна питати її про що завгодно.

І не кажіть мені, що так нечесно. Твереза вона б ні за що не визнала, що я можу зробити хоч щось краще за неї. Не дивно, що вона не здогадалася про мою маленьку хитрість.  Напій мав чудовий яблучний аромат, і міцність не особливо відчувалася. А тимчасом атмосфера в кабінеті значно потеплішала.

Мені навіть сподобалося отак сидіти вдвох, теревенити ні про що, але щиро. 

Може це зовсім і непогано, якщо не часто? 

Великі компанії й веселе святкування з будь-якого приводу мені завжди подобалися. Там нікому не було діла, хто розумний, а хто ні. А цінилося тільки одне - хто може дотепніше  розважатись і з ким веселіше. А зі мною завжди весело, щоб ви знали. Всі з моєї компанії пам'ятають, та не всі розкажуть чесно про те, як ми розганяли нудьгу. І як нас після цього виймали з відділків поліції, знімали високих дерев,пожежних драбин і навіть вмовляли покинути клітки хижаків в зоопарку, бо тигри - ніжні створіння і стресують від гучного сміху й запаху перегару.

Але зараз мені було не гірше. Без гучного сміху і випробувань на крутизну.

 Бо під настрій посидіти поруч на одному дивані й подивитися в очі красивій дівчині, яку ти колись давно знав і пам'ятаєш зовсім інакше, теж непогано. 

Так дивно, коли дівчині від тебе нічого не треба, ні грошей, ні сексу, ні навіть заміжжя, а вона все одно сидить поруч і нікуди не спішить.

В цій Лі , що сиділа з ногами в кутку великого дивану і вдихала аромат осінніх яблук, чекаючи першу зірку, з кожною секундою все більше було видно мою шкільну подругу. Ту, яку я ще не встиг смертельно образити.

І дуже хотілося викреслити той випускний з нашої історії.

Цікаво, як би воно могло бути, якби я тоді не ляпав язиком?

Може й ніяк. А зате зараз ми тут одні, зігріваємося і моє серце потроху відтає.

Я бачу не ображену зануду, що хоче виїсти мені мозок чайною ложечкою, а красиву дівчину, яка дозволила собі в моїй присутності хвилину слабості, бо не вважає мене здатним на підступ.

Лі перенервувала, втомилася, тому з допомогою напою для щирих друзів швидко дійшла до того стану, коли світ прекрасний, а слова наче ллються самі. 

Вона куштувала цей майже сидр і розказувала, як ще в старших класах почала допомагати батькові, як взяла на себе лабораторію, тому що батько не дуже розбирається в хімії й генній інженерії. Він більше по бізнесу.

Рівень рідини в пляшці все знижувався. Лі була весела, її очі блищали, а щоки порожевіли.

Я теж відчував легке піднесення в організмі. І мені здалося, що ці пів року не будуть якимись надто важкими або принизливими. 

Подумати тільки. Я всі ці роки гадав, що вона у випускному класі розривалася між нашими побаченнями й навчанням. А вона уже тоді будувала свою імперію.

І мені в той вечір вперше подумалось, чи то насправді я один веселився, що   на побачення зі мною бігає заучка. яку раніше нічого, крім ботаніки, не цікавило? Я тоді думав, що у неї не всі дома, раз вона може всерйоз вірити, що подобається мені.

А чи може таке бути, що вона те саме думала про мене?

Вважати себе поганцем, який  посміявся над бідною заучкою саме по собі неприємно.

Але от що я вам скажу - зрозуміти, що бідна заучка використала красивого, як молодий бог, мажора, лише для того, щоб підштовхнути до шлюбу отого недолугого недопенсіонера - о, то ще неприємніше. В рази.

Але звідки ж тоді в неї ота ненависть до зрадників і зради, якщо не через мене?

- Я людина легка і вмію вибачати. - сказав я, щоб вона не здогадалася, що я здогадався, бо це був би такий зашквар, бррр. - Але ж мене ніхто ще не зраджував. Тому я не знаю, чи можу за це зненавидіти.

- Ти не можеш, Максе. У тебе для цього не досить самолюбства і, вибач розуму.  - тепло промовила Лі. - Ти навіть не зрозумієш, що тебе зрадили.