Отак все почалося насправді, а я і не здогадався

-То що, дівчата, мій план приймається?

Лі кивнула на знак того, що приймає і мою пораду, і рішення миші.

- Але якщо ви, Марино, знову надумаєте діяти в мене за спиною, то все, про що попереджав Макс, обов’язково здійсниться.

- Ні ні ні! - миша приклала лапки до серця. - Я все зрозуміла.

Лі присіла за ноутбук і стала там щось продивлятися.

На нас з мишею вона підкреслено не дивилася, тільки віддавала розпорядження.

- Зараз я перероблю файли секретних розробок. Дещо заміню, щоб ними неможливо було скористатися. Ви, Марино, перезапишете й віддасте замовникові.

Миша швидко закивала, хоч Лі не могла цього бачити, та й не питала підтвердження. 

Вираз обличчя Ліки, одночасно гидливий і сумний, зачепив щось в моєму серці.

Мабуть, він був такий самий тоді, на випускному, коли вона почула мої слова про себе.

І я дав собі слово, що на мене вона так більше ніколи не подивиться. Я не миша. Не зраджу ні словом, ні ділом.

- Ви ходитимете на роботу, як звичайно. - рівним голосом казала Лі, щось набираючи на клавіатурі й вдивляючись в екран, але ми всі троє знали, що вона звертається до колишньої референтки. 

- Звісно допуск з вас знімається. Ви будете всі наступні робочі дні, поки не вирішиться справа в суді, замовляти мені та новому  референтові. -   вона виділила голосом мою нову посаду - їжу три рази на день. З усіх кулінарних питань звертайтеся до нього. Я не хочу вас ні чути, ні бачити. Я дуже погано переношу зраду. Можна сказати, зовсім не переношу. 

І я знав, що вона це говорить більше для мене, але мовчав. Слово я собі дав. Про що тут ще говорити?

Запала тиша. 

Лі  сиділа перед ноутом так, щоб не було видно, що там на екрані, і швидко клацала красивими пальцями з дорогим манікюром. Ая бачив її руки,коли вона була школяркою . Теж акуратні, але не такі пещені, з короткими нігтями і без жодного перстеника.

Тепер на її безіменному пальці красувалася обручка, яку їй купив мій батько. Чомусь від цього мені знову стало сумно і стиснулося серце.

Якийсь суд, колишній чоловік…

Хіба це справедливо, коли ти нікому не робиш зла, працюєш і мрієш, а тебе все життя зраджують, і навіть красива обручка несправжня.

Лі тим часом повністю поринула в роботу.

Ми з мишею перестали для неї існувати, так її захопило те, що вона робила. Мені навіть на мить стало цікаво, чим вона таким займається. Що за секретні розробки?

На думку спали космічні літальні апарати, ліки проти раку, кольори губних помад, що будуть модні наступного року та інші заповітні мрії людства.

Як же багато таємниць приховують зажерливі корпорації від простих смертних.

Зріст дозволяє, тож я трохи скосив очі вліво і вниз.

Побачив довжелезні ряди формул. Скоріш за все хімічних, але це не точно. Латинські літери, закарлючки , цифри й жодної картинки, тому зрозуміти, що то за секретний секрет, не було ніякої можливості.

Нічосі.

Невже Лі розуміє, що там написане?

Мене пройняв майже священний трепет при намаганні вирахувати, скільки дорогоцінних годин дівочого життя пішло на вивчення якоїсь маячні.

І тут нарешті набагато важливіша думка пробилася на поверхні мозку і привернула до себе мою увагу.

- Так це твій чоловік Лі, з тобою судиться?  Він якийсь вчений, щось винайшов? Ти вийшла за нього, обдерла як липку й кинула, а він намагається з тобою до суду домовитись, щоб йому залишили хоч щось? Ти хочеш залишити свого колишнього без кусня хліба? Це не гуманно, скажу я тобі. От моя мати, коли втекла з охоронцем, майже все залишила батькові. А собі взяла всього тільки мільйон і акції Еппла. О, розумію, ти хотіла втекти з секретарем? Але тоді навіщо ти його звільнила? Щось не сходиться.

Коли я закінчив своє дедуктивно бездоганне припущення, на мене вражено дивилися четверо дівочих очей. 

У миші навіть запотіли скельця окулярів, а Лі забула про свої формули.

Я почервонів, зрозумівши, що явно сказав щось недолуге і недоречне.

Незвідане відчуття - сором за те, що через мій дурний язик Лі  здогадалася , що я і справді тупикова гілка, накрив мене з головою так, що стало важко дихати.

А Лі все дивилася мені не в очі, а просто в душу. І серце билося уже десь білі горла. Мабуть, від кисневого голоду?

Я стояв червоний і присоромлений. Удавав, ніби продивляюся запис мишиного зізнання. І хто мене тягнув за язика?

Миша в бажання вислужитись вже відкрила писок, щоб мені все пояснити, як тут Лі дуже невчасно веліла їй замовкнути й нарешті замовити піцу. Можна навіть без знижки, а нормальну, яка не встигла охолонути.

Потім моя тимчасова наречена подивилася на мене довгим уважним поглядом.

-Я не повторюватиму, що не переношу зради, Максе. І зрадників. І що ти маєш сам дізнаватися про все, що стосується твоєї роботи. Але доведеться тобі дещо розказати. Бо, я бачу, ти не слідкуєш за світським життям.

Тепер же я почервонів не від сорому, а від образи.

- Твоя правда Лі. Я за ним не слідкую, я ним живу. І не дивлюся, що про мене пліткують, бо там  в основному брехня і дівочі мрії. Ти що, хочеш, щоб я про тебе дізнавався з пліток?

Вона якось безпомічно потерла скроні, зітхнула і через силу розказала мені щось дуже дивне.

Принаймні нічого подібного я не очікував від такої розумної й розважливої дівчини.

- Я не так давно одружилася. - визнала  Лі те, що і так було ясно. - А до того - довго зустрічалася з референтом батька. І він потім став моїм референтом, Батько віддав на цю ланку найціннішого менеджера. Бо мій бізнес, а саме наукові розробки формул, в яких ти, Максе, все одно не розбираєшся, виділився з батькового. Як самостійний підрозділ. Наша фірма успішна. Наші розробки мають великий попит і співробітники працюють як тут, так і віддалено по всьому світу.

Вона так подивилася на мене, що до мене дійшло - вона дуже образилася, коли я подумав, що то не вона сама створила свій статус і успіх. І кивнув, мовляв, тепер бачу, яка Лі крута.