Коли працюєш за їжу, сильно перевтомлюватись не хочеться. Тільки в рамках надходження калорій

Лі чогось розсердилася. Хіба не вона сказала йому заходити?

Я показав референтці рукою на двері. Мовляв, давай уже виходь, дами вперед. 

Щоб Лі побачила -  я не зовсім безпосередній. Щось чув про ввічливість. 

Миша посунула до дверей, прошмигнула повз розлюченого  клієнта чи хто він там, і нечутно зачинила двері. 

- А тебе, Максе, я попрошу залишитись. І ввімкнути диктофон. З цією людиною я не спілкуюся без свідків. - наказала мені моя нова начальниця. Хоча, як подумати, старих начальниць у мене не було.

Виходить Лі у мене перша. 

А я шо, я нішо. Я секретар. Моє діло маленьке.

- А до тебе - Ліка нечемно звернулася до відвідувача, що дивився на неї, як тигр на м’ясо. - До тебе у мене тільки одне питання. Хто тебе сюди пустив?

- Мені призначено. Я записався на зустріч і з'явився вчасно. Ти знаєш, що мені треба.

Лі знову стисла губи так, що їх не стало видно. А потім подивилася на мене, полегшено посміхнулася і явно заспокоїлась.

Я показав їй телефон. Мовляв, все готово. І приготувався записати розпорядження. 

 Не розповідайте мені який я молодець. Я скромний, але і сам то знаю.  

- Максе, подивись уважно на шановного відвідувача. - наказала Лі.

Я подивився уважно. 

Зросту в ньому біло немало, але все одно я вище на пів голови. А морально - так і казати нема про що. 

Тип, що з ноги відчинив двері в кабінет Лі, був уже досить дорослий. Щоб не сказати старий. Може й під сорокет. 

Пенсіонер практично. 

Вираз пики наглющий, як в кота, що побачив сметану і впевнений, що вона буде його, щоб не казала хазяйка й куди б не ховала. 

Які ми  самовпевнені. 

Одяг, як в манекена з бутика, ну такоє. Дорого-богато, але не стильно.

Терпіти таких не можу. Самовпевнений тут я. І красивий. І безпосередній. А двоє таких в одному приміщенні  несумісні.

Тобто залишитись має хтось один.

І цей хтось явно не він.

- А це ще хто такий? Знайшла собі нову грілку? - спитав цей мачо з кіна третьої категорії й зміряв мене зневажливим поглядом.

Ефект був змазаний тим, що це я дивився на нього зверху вниз, а не навпаки.

- Це мій новий секретар і наречений. Прошу запам’ятати й звертатися з усіх бізнесових питань виключно до нього. - безбарвним голосом відповіла пенсіонерові моя бос.

І я захвилювався по-справжньому.

Моя бос -  так можна казати? 

Мій бос - точно можна. Але ж вона не мій, а моя. Тобто не моя, тьху. Босиня, босеса, босиха? 

Щось не те. 

Я заліз у телефон. Але й дядько Гугл був безсилий мені допомогти. От завжди так.  Як справжня проблема, то вирішуй її сам. 

- Ти чого мовчиш, секретутко? - гаркнув небажаний відвідувач. - По телефону щебетала таким милим голосочком. 

Я все ще намагався вияснити проблему з тим, як називається посада Лі, коли до мене долинув хриплуватий баритон того престарілого мачо. 

Гм.

Голосочок, каже, був? То ж виходить не колишній секретар дав дозвіл на цю аудієнцію. 

- Ага, я і довгі слова знаю, викуси, опудало старе. - злорадно подумав я. 

Тоді виходить, що то миша впустила його сюди. Невже не знала, що він небажаний відвідувач? 

Вона ж референт не відсьогодні, як я. А давно. 

Гм. 

Може на дівчат отакі голоси діють магічно, і вона не змогла відмовити? 

Треба буде наїстися морозива з морозилки й перевірити. 

Так все ж як же краще - бос, шефиня? Я ніяк не міг визначитись. Одне слово схоже на те, що Лі босячка. Друге - нате, що вона шафа. Не підходить. Може батько правий, і не жіноча то справа -           керувати чимось?

О, керівниця!

А що, корейці так і кажуть, коли в нас бувають. Керівник містер Шевчук.  А керівниця тоді міс Сосницька.

Тьху, ще краще. Я ж так і не знаю, вона тепер міс чи місис.

Та будь воно неладне. 

Цей бізнес і робота по найму - так стомлюють, ви не уявляєте. Стільки важливих проблем, а тут ще оце чмо кавкає. От чого причепився, козел?

- Максе, що ви там колупаєтесь в телефоні. Не чуєте питання?

- У мене ідеальний слух Олександро Валеріївно. Я шукаю  найвідповідніше звертання  до вас як до начальств. Щоб воно передавало всю глибину пошани до вашого високого статусу.

- А, он воно як. Молодець. Тільки я не про своє питання, а про відвідувача. Якщо це ти його записав на прийом, залишу без премії. 

- Без солодкого тобто? Ну знаєш, ми так не домовлялися.

Говорячи це, я перехопив повний ненависті погляд відвідувача. 

Бувають же такі типи. От що я йому зробив?    

Прийшов у справах, кажи, що треба, і вимітайся. Мені ще десь мануал з діловодства шукати. А потім зубрити. 

- І без солодкого теж. - з притиском сказала Лі. А на другий раз за таке вижену з вовчим квитком.

Красень другої свіжості вражено переводив погляд з мене на Лі.

- У мене записані всі ходи. - відрапортував я. - Тобто якщо цей, з вашого дозволу сказати, відвідувач є в списку, то я. А якщо ні, то не я. Л - логіка. Але можу одразу повідомити, що не пам’ятаю цього голосу. Знаєте, він такий, що запам’ятовується. Такий ніби хтось хворіє на задавнений сифіліс, чи щось таке.

Відвідувач стиснув кулаки й нахилив голову, одразу показавши,що битися не вміє, але хоче.

- Але може то його секретарка дзвонила? - продовжив здогади я. -  Там було кілька дзвінків з красивими чистими голосами.

- Та я тебе. - ще противніше захрипів відвідувач. - Думаєш, як пика смазлива, так довго протримаєшся? Та вона…Та у неї… 

Я демонстративно відкрив блокнот і віддано подивився на Лі.

- Мені конспектувати чи просто записати на диктофон?

- А чому ти не відповідаєш цьому відвідувачеві, Максе? - спитала мене моя керівниця. 

Ну я не знаю. Може саме так і треба вести бізнес, як Лі й цей тип? А мені у виші розповідали якусь маячню.