Романтика без повітряних кульок

Лі, махає на мене руками й намагається щось заперечитина мій блискучий здогад. Але останній шматочок тістечка, мабуть, потрапляє їй не в те горло. Бо моя наречена так  кашляє, що я вимушений постукати її по спині.

Вона підіймає на мене погляд. Сірі великі очі в сльозах. Лі промокає їх серветкою, безпомічно розводить руками й знову сміється до сліз. 

- Ніт, Максе. Не вгадав. Але це навіть приємно. Все ж ти дикун якийсь. Я думала, про це весь Київ ще рік гомонітиме. А ти не в курсі. Це навіть трохми образливо. Про наш розрив тільки на парканах не писали. А може і писали. От насмішив. Нащо мені приписувати тобі дитину, щоб що? 

- Ну якась же причина мала бути. Наприклад, щоб не допустити до неї справжнього батька. Чогось же ти згодилася на цей цирк?

- Бо я розумна і добра, як тобі й казав твій батько. І мене чемно попросив старий приятель і бізнес-партнер мого батька.  Невже цього не досить?

- Не досить. Тільки я не достатньо розумний, щоб здогадатися, що тут не сходиться. Але насправді нащо воно мені треба здогадуватись? Мені треба пів року танцювати коло тебе шлюбний танок і щасливо посміхатися.

- От і молодець. - з незрозумілим полегшенням каже Ліка. - Я тут вчора ввечері накидала твій розклад.  Намагайся його дотримуватись. Якщо чогось не встигаєш, попереджуй завчасно.. Дзвонити не треба, пиши повідомлення. Вся романтика на тобі. Я на цьому не дуже розуміюся. А ти, кажуть, досвідчений і вмієш все таке.

- Я? Хто це таке каже?

- Так,чутки ходять. З букетом ти гарно придумав. В такому дусі й дій. Один день - одна романтика. Більше не треба, бо буде підозріло. - по-діловому чітко віддає наказ моя наречена. 

Звичку командувати видно одразу. А раніше командував я, вона тільки трохи винувато посміхалась, коли не була згодна. 

Ні, Ліка ніколи не була слухняною лялькою. Але й уявити, що колись складатиме для мене розклад романтичних вчинків, було неможливо.

- Щось придумаю. - згодився я. - На сьогодні все? 

- Все. Забирати мене не треба, не знаю, коли звільнюся. До завтра, Максе. 

- Яволь, майн фюрер. - я віддаю честь,приклавши два пальці до скроні. - На завтра з мене  одна доставка на роботу й  одна романтика.

- І візьмеш мені сніданок в кав’ярні, тільки як завжди, а не як сьогодні. Без рожевих тістечок і яблучних пирогів. - Лі уже не дивилася на мене, щось шукаючи в ноутбуці. - Не знаю, чи сьогодні найму секретаря. Чогось кандидати якісь дивні.

- Тобі принципово треба секретар, а не секретарка?

- Не те щоб. Референтка у мене дівчина. Наче непогано працює, але занадто педантична й безініціативна. Все їй розпиши. Це трохи втомлює. Я звикла більше з чоловіками. 

-І коли тільки встигла звикнути. -  думаю я, прощаючись. 

От же ж заучка нещасна. Обскакала мене по  всіх статтях. Уже і заміжня була, і біг бос, і для всіх тут Олександра Валеріївна. А я все ще Макс, просто батьків син. З чоловіками їй легше? Ти диви яка.

От мені навпаки -  з жінками простіше. А чоловіки мене терпіти не можуть. Слова їм не скажи,одразу лізуть битися, а потім оплачуй лікування. І чого б це так біситися? Не всім же бути спортивними, зростом під два метри красенями, веселими й компанійськими, подобатись жінкам і мати багатого батька. 

Гм. Багатого, то тимчасово не актуально.

В думках про те, як змусити батька  поповнити картку, я обережно вирулював зі стоянки. 

І тут оба-на! В мене з розгону врізався якийсь самовбивця.

От я його зараз!

Буде на кому зірвати зло. Вискакую з машини з чітким наміром розірвати гада на дрібні клапті, втоптати в асфальт і потім вбити.  Ні, так просто йому це не минеться, вбити треба буде рази три, бо я уже бачу, що там ззаду робиться.   

І тут мене наздоганяє думка, що нічого не вийде. Бо камери тут точно працюють, і я не в сліпій зоні.

Тож доведеться стримуватись. У мене ж контракт з Лі на пів року і зобов’язання перед батьком.

Як не щастить, так по повній.

Назустріч мені вилазить з покоцаного раритету місцевого автопрому якийсь дідок. 

- Визивай поліцію, синку. - каже дід і противно посміхається. - я платити не відмовляюся. Нехай з пенсії вираховують. Мінімальна в мене.

Ви б бачили це нещастя, на якому він їхав  Як воно взагалі з місця зрушило? У мене виникає стійка підозра, що йому приплатили, щоб пошкодив мою лялю.

Хто?

А звідки мені знати. 

Список підозрюваних довгий і строкатий. Кого в ньому тільки немає - починаючи з батькових конкурентів і закінчуючи кимось з ревнивих чоловіків або з тих, хто наївно думав, що може мене побити сам на сам. 

Ну все, приїхали. Поки дожидатимусь, щоб дідок оплатив ремонт, сам на пенсію вийду. Швидше було б нову машину купити.

- Тоді я викликаю поліцію? - перепитую гадського діда для годиться. 

Той якось занадто борзо згоджується, і я витрачаю купу часу на цю безнадійну справу.

День пропав. 

А потім виявляється, що пропало все.

Дідок не збрехав. Він і справді пенсіонер і ніде не працює. Відшкодування виплачувати буде з мінімалки. 

А батько, почувши цю новину,  спочатку довго нарікав на мою тупість і косорукість, а потім повідомив, що свій ліміт я на цей місяць вибрав. Ремонтувати нема на що, а свою машину він мені не дасть, самому треба. 

Так що все - це і справді все. 

- Викручуватись доведеться самотужки, Максе. - закінчив він. - Але при цьому ніхто не повинен навіть на мить подумати, що у нас нема грошей.

І тільки після того, як я сказав, що на дві гривні каву не замовиш, трохи поступився принципами. Пообіцяв, що на сніданки Лі він мені скине трохи. А на все  інше - ні.

От тобі й здрасті.

А як же одна доставка на роботу й одна романтика на день?

- Ти батьку, як собі хочеш. Тільки руках я її до офісу не донесу. Вона може й не сильно важка, зате нести далеко, якщо пішки.