А вона, коли посміхається, знову красива

Чому у мене не буде сім’ї?

Бо я не люблю складнощів і тримаюсь якомога далі від усього нудного й незрозумілого. В бізнес не лізу з тої самої причини. 

От і жінки - незрозумілі й навіть загадкові створіння.

Чого ви смієтеся? І що з того, що я в них популярний. То для мене теж загадка до речі. Нащо я їм здався? Від мене тільки суєта і потім навіть бувають сльози й розчарування.

Хоча не скористатися популярністю - гріх. І я звісно користуюся.  Люблю, коли емоції вирують, гормони радіють і коло мене красиве веселе створіння, яке ніколи не скаже, що я тупий і невдалий, тупикова гілка еволюції.

А зовсім навіть навпаки кажуть, що я веселий і красень, яких мало. Щоправда, потім завжди кажуть ніби думали, що  хороший, а я он який. І це при тому, що я жодній нічого не обіцяв. Жодній, Крім Лі, що перший танець на випускному буде з нею. І що? Вона сама втекла. Так от Ліка мені цим не докорила. Ні словом.

Якщо не думати про те, що і слова не сказала зі мною до вчора.

Так мені тільки пів року терпіти ці мовчанки, презирство і дурні вимоги з капризами.

А хтось же збирається так провести все життя!

Ви можете це зрозуміти?

От я і не розумію. Не розумію, чого батько на старості років оженився з мамою, а потім дивувався, що вона запала на молодого красивого охоронця? Вона й сама була тоді молода й красива.

І чого її не простив.

І чого, коли вона зі мною змогла нарешті зв’язатися  і пообіцяти, що обов’язково повернеться, батько відібрав у мене телефон і так гаркнув, що я мало не оглух:

- Повернися, якщо насмілишся!

І при цьому досі вірить, що вона повернеться.

Ага, щаззз.

Вона може й дурна, як і я, її красень син. Тільки я б не повертався до батька на її місці. Він злопам’ятний, що капець. 

Відтоді, як вона мені вперше подзвонила, бозна скільки років пройшло. Я ще тільки в школу пішов. А він досі нагадує, що мати подзвонила першому мені, а не йому.

А, як на мене, то що не так? Я її син, а він їй хто? Так, просто платинова картка, радикуліт, подагра і поганий характер. 

Тільки виходити тоді нащо за нього було? Картка і так була її. 

От і кажу - не розумію жінок, не розумію, нащо та сім’я.

Якби ж це було одне, чого я не розумію, то я був би не тупий, а геній усіх часів і народів. І це було б зовсім непогано, згодьтеся.

Бо останнім часом я перестаю розуміти будь-що. Навіть самого себе.

От скажіть мені - чого пів ночі не спати, коли тобі треба лише встати по будильнику, доїхати до Ліки та відтарабанити її до офісу?

У мене не склероз. Про квіти я не забуду.

І все, день вільний. Туса зачекалася, і так вчора уже записали прогул  через те освідчення.

Чого ж тоді мені не спиться? Чого я знову бачу її в перевернутій перспективі, вид знизу, з колін? З того, що вона, виявляється, красива без отих прищів, а я про це не знав або забув?

Та чи мало на світі красивих?

Зараз ще пошукай некрасиву.  Пластика, косметика, одяг - як можна бути некрасивою, маючи все це?

Вона й має все це, а ще цілу фірму, власний стартап.

Цікаво, як їй вдалося?

Вчилася в простій школі, пішкарусом туди добиралася через три зупинки, бо там хтось щось гарно викладав. 

І раптом у неї офіс, статус і мій батько, який нічого ні в кого зроду не просив, просить її про послугу.

О, точно. Он що мені муляє. 

А звідки він її знає?

Саме про це я спитав Лі, щоб не мовчати всю дорогу до її шикарного офісу в центрі.

Мені мовчати не важко. Просто в гуглі кажуть, що це неввічливо.

- Лі, я тебе як наречений наречену питаю, без жодних підколок. Як це ти так піднялася за п’ять років, поки я тебе не бачив? Не хочеш, не кажи, я ж розумію, за перший мільйон ніхто не може відзвітувати. То скажи хоч, звідки знаєш батька.

Вона дивиться на дорогу, ніби ще не все там побачила за роки, що їздить нею кожного дня. А могла б дивитися на мій красивий мужній профіль. Не кожен день такі їй зустрічаються. Ловила б момент. Пів року, вони швидко пролетять. Потім не помилуєшся.

Чого я видумав вночі, що вона красива?

Звичайна. Прищів нема, і на тому дяка. У мене ніколи їх не було. Я б повісився, мабуть, якби мене так хоч раз обкидало, як її в дев’ятому.

- Вони з  батьком давно знайомі. - долинає до мене її спокійний голос.

От голос у неї то не абищо. Альт такий напівдитячий. Що б не верзла, хочеться погладити по голові й сказати, щоб не журилася. Що всі дорослі придурки. От виростемо, ми їм покажемо. Саме це я колись і казав. А вона слухала. 

Йой, про що я думаю? 

- Хто знайомий з батьком? Вибач, Лі, прослухав. Тут перехрестя складне. Не хочу наражати наречену на небезпеку - з’їжджаю з теми. Бо я справді замислився і щось пропустив.

- Вони з батьком давно знайомі - повторює вона , як колись, коли я не розумів її пояснень.  - Вчилися разом. 

-Хто? - дурнувато перепитую.

- Вони, Максе. Твій і мій батько. - а от так вона ніколи раніше зі мною не говорила. Наче з повним ідіотом. Ще б по складах кожне слово вимовляла. І стільки презирства, наче вона  й справді сама вумна. - Знайомі. Наші з тобою батьки. Разом вчилися. І перший бізнес був у них спільний.

- Мммм. А. Ну. І що? Хіба я про це питаю? Я ж не знаю про твого батька. А ти про мого знаєш. Звідки?

Оці люди, що думають, ніби розумні, вони так бісять. До чого тут її батько?

Я ж спитав, як могло статися, що мій батько звернувся до шмаркачки, яка зовсім недавно економила на маршрутці до школи, за матеріальною підтримкою. Фух. 

- У них з батьком були спільні проєкти, Максе. Розумієш? Звідти й знаю.

- Стопе. - я починаю злитися. - Мій старий не займається дрібним бізнесом і взагалі мілочовкою.  Нехай ти допомагала батькам у вашій лавці чи що там у вас було. І мій папахен тебе міг там бачити. Звідки він знає, що ти добра і розумна, і звідки, Лі, у тебе взялися статки, через які від батька відчепиться банк і продовжить йому кредит? - уже майже кричу я. - Що я незрозумілого спитав, чого ви всі відповідаєте, наче дитині в садочку?