Наші мрії разом

Ми мріяли не про велике й далеке,
а про просте, тепле, наше.
Про ранок, коли будемо прокидатися
без будильника, без тривоги,
коли перше, що я побачу — твоя посмішка,
а ти — мою руку, яка вже тягнеться до тебе.
Ми мріяли про маленьку кухню,
де завжди пахне кавою і свіжим хлібом,
де ти вариш мені свою улюблену яєчню,
а я стою позаду й обіймаю тебе за талію,
і ми просто стоїмо так, поки сковорідка шипить,
і нікуди не поспішаємо.
Ми мріяли про вечори на дивані —
ти з книгою, я з головою на твоїх колінах,
твій пальці перебирають моє волосся,
а за вікном дощ тихо стукає,
ніби просить дозволу бути присутнім
у нашому маленькому світі.
Ми мріяли про подорожі — не в далекі країни,
а туди, де тихо: до моря восени,
коли нікого немає, тільки ми й чайки,
або в гори, де сніг лежить тихо,
і ми просто сидимо біля вогнища,
тримаємося за руки й дивимося на зорі.
Ми мріяли про дітей —
як вони будуть сміятися твоїм сміхом,
як будуть бігати босоніж по нашій оселі,
як будуть питати «тато, а чому ти завжди тримаєш маму за руку?»,
а ми відповідатимемо:
«Бо так правильно».
Ми мріяли про старість —
не страшну, не самотню,
а таку, де ми сидимо на лавці біля будинку,
ти в моєму светрі, який тобі завеликий,
я з сивиною, яку ти називаєш «сріблом»,
і ми просто мовчимо,
бо вже все сказано,
і все зрозуміло без слів.
Ми мріяли про те, щоб просто бути разом.
Щоб війна закінчилася.
Щоб ти більше не прокидалася від сирен.
Щоб я більше не йшов у темряву.
Щоб наші мрії перестали бути «колись»
і стали «зараз».
Кохана, наші мрії — це не казки.
Це те, заради чого ми тримаємося.
Це те, що я несу в серці,
коли важко дихати.
Це те, що я обіцяю собі повернути —
цілісне, живе, наше.
Я люблю тебе.
І я хочу, щоб усі наші мрії
одного дня прокинулися разом з нами.
В одному ліжку.
В одному домі.
В одному житті.
Разом.