Ти мій всесвіт

Ти мій всесвіт. Не гучно сказано, не для красивих слів.
Просто правда, яка живе в мені щодня,
як подих, як серцебиття, як тиша між пострілами.
Коли я дивлюся вгору вночі —
там зорі, холодні й далекі,
але жодна з них не гріє так,
як твої очі, коли ти просто дивишся на мене
і нічого не кажеш.
Ти — моє сонце.
Не те, що сліпить, а те, що дає сили жити.
Ти — моя галактика.
Всі дороги, всі шляхи, всі зірвані плани
все одно ведуть до тебе.
Навіть коли я йду в протилежний бік,
серце все одно тягнеться назад —
до твого тепла, до твого голосу,
до того місця, де ти просто є.
Ти — мої сузір’я.
Кожна маленька згадка про нас — це зірка:
як ти сміялася, коли я намагався готувати вечерю й спалив сковорідку,
як ти клала голову мені на груди й казала «тут спокійно»,
як ти писала «я з тобою» в той момент,
коли я вже не знав, чи ще є сили триматися.
Ти — мій Чумацький Шлях.
Довгий, заплутаний, часом болісний,
але саме по ньому я завжди знаходжу дорогу додому.
До тебе.
До того, що робить мене живим.
Я не вмію говорити про космос красиво.
Але я знаю точно:
без тебе світ — це просто темрява й холод.
А з тобою — навіть у найчорнішій ночі
є світло.
Є сенс.
Є «ми».
Ти мій всесвіт, кохана.
Малий, зламаний, але безмежний.
І я люблю тебе так сильно,
що навіть війна, навіть відстань, навіть страх
не можуть цього змінити.
Ти — початок і кінець усього,
що для мене важливе.
І я йду до тебе.
Крок за кроком.
Подих за подихом.
Любов за любов’ю.
Ти мій всесвіт.
І я твій.
Назавжди.